Всі казали, що не варто, але я не послухала.
Пішла і зовсім не пошкодувала. Фільм «Крути», попри очевидні проколи, яких, чого гріха таїти, чекаєш від українського кіно, не залишив якогось гнітючого враження.
Можливо тому, що очікувала побачити щось набагато гірше, а можливо тому, що була з 10-річною дитиною, якій це кіно взагалі було цілком ок. Правда, я перед тим багато разів їй розповідала історію бою під Крутами. Навіть специфічно українська манера гри деяких акторів — вся оця награна театральщина — виглядає нормально для віку 10-14 років.
Але і в дітей викликає повне нєдоумєніє зустріч озброєних гімназистів з Муравйовим, який кладе їх на лопатки просто силою харизми і особистого магнетизму. Командувач більшовицьким наступом — найоб’ємніший персонаж фільму, який навіть вдягнений краще за інших героїв.
Головний герой — син генерала Андрій у виконанні актора Євгена Ламаха — прописаний пунктирно. Здається, що саме в цьому був і задум творців: не робити захисників Крут яскравими персонажами. Вони всі чистенькі, симпатичні і приємні. Десь так зображує наша пропаганда й сучасних солдатів.
Актор, який зіграв головного героя — настільки хороший, що навіть в свою пунктирну роль і картонні репліки вдихає якесь життя.
Діалоги завжди було слабким місцем сучасної української літератури, що вже казати про кіно! Герої наших сучасних книжок говорять українським есперанто і живуть у вигаданому світі. Автори укрсучліту навіть якщо й чули десь про архетипи, все одно пишуть штучних героїв. Не тих, які існують в реальності, а тих, які, на їхню думку, повинні були б ній існувати.
Тут єдиний виняток — Лесь Подерв‘янський. Всі його герої — архетипні, знайомі як жлобу, так і інтелігенту. Тому Лесь і став всенародно улюбленим, навіть в статусі андеграундного митця. Словом, з діалогами глобально треба щось вирішувати.
Підсумовуючи сказане, додам: в загальних рисах — фільм цілком «їстівний». Просто його цільова аудиторія — шкільні екскурсії. І це не мінус. Хоча є ризик, що немало хлопчиків після перегляду захочуть стати муравйовими.
Стосовно ж дорослих людей — після перегляду вони можуть почати ставити питання: а чому обороняти Київ від більшовиків послали дітей, а чому їх там кинули самих? А чи не мудаками були ті, хто тоді був владою?
То погані питання і погані висновки, бо в тодішній владі навіть у цьому патріотичному кіно вгадуються обриси нинішньої. Тому поведіть на «Крути» школяра, не пошкодуєте.
Тетяна Даниленко
