«Я їм ще покажу…». «Може, краще показати собі». «Мені все відомо. Творчість – це постійна боротьба».
«З чим, із ким?». «З обставинами, з холодним світом і невдячними людьми».
«І хто перемагає?»
«Такі, як я, послідовні й наполегливі».
«В чому твоя перемога».
«Я досяг неабиякого успіху незважаючи ні на кого й ні на що».
«Це добре, але звучить так, наче ти жалієш себе?».
«Я себе не жалію. Навпаки, я зробив усе, що міг. Не те, що дехто».
«Хто?»
«Ті, хто від заздрості не хочуть цього визнати».
«Ти не довіряєш собі?»
«Я собі довіряю. Не довіряю тим, хто сліпо вважає себе кращим».
«Чого ж ти від них хочеш?»
«Одного: щоб мене сприймали і приймали таким, яким я є».
«Але ж ти був, є і будеш таким, незалежно ні від кого. Навіщо чекати чийогось схвалення чи боятися осуду? Це означає не довіряти ні їм, ні собі».
«Я знаю собі ціну».
«Чому ж тоді ти не віриш у свої сили?»
«Нічого подібного. Я в себе вірю, бо завжди прагнув ідеалу – хіба це не ознака сили?»
«Це ознака безсилля».
«Дурниці. Я самодостатній, я вдосконалююся, розвиваюся, я досяг високих результатів. Я створив себе».
«Тим більше не треба нікому нічого доводити».
«Марна річ, бо вони сліпі. Я жалію їх».
«Ти жалієш себе…»
Мирослав Дочинець
