Культура

ІВАСЮКОВІ пісні і веретено часу

4 березня геніальному композитору, поету, музиканту, співакові, основоположнику української естрадної пісні… Герою України, Володимиру Івасюкові виповнилося б… 69 років.

Один Бог знає, як би мені хотілося написати про цю дату в теперішньому часі! Та, на жаль, уже 39 років, як нема його, 30-річного, знаменитого на весь світ автора «Червоної рути», з нами.

Тоталітарна система чужої українцям імперії змусила його покинути цю землю… І ще в підступніший спосіб, як понад 150 років тому – Тараса Шевченка.

Тема Івасюка сьогодні, у зв’язку з політичними подіями, з розстрілом Майдану, захопленням Росією Криму, війною на Донбасі… особливо актуальна. Сьогодні його незгасна зоря в задимленому небі над Україною не тільки нагадує нам імена сотень синів і дочок України, замучених за її «волю і кращу долю» псами тоталітарних режимів, а й застерігає, що цілеспрямований відстріл пассіонарної, національно свідомої молоді на Майдані Незалежності і вулиці Інститутській, а зараз в так званому АТО – це сплановане продовження українофобської, антиукраїнської кривавої, віковічної «традиції»…

Яка «живе», на жаль, не лише в головах зовнішніх «воріженьків»… Біблійна історія винищення царем Іродом младенців заради власного царювання систематично періодично повторюється через тисячі років у православній Україні… Усвідомлення цієї гіркої істини і спонукає до аналізу української історії, суспільно-політичних подій як минулих, так і нинішніх ….

Однак у цей сонячний (нарешті, над Києвом випогоджується!) справді весняний День народження Володі не хочеться згадувати про досі нерозгадані причини ЙОГО такої несподіваної і трагічної для культури України смерті.

Хочеться думати про Володимира Івасюка живого, такого, з яким я дружила цілих 2 роки: з осені 1970 року, коли взяла в нього перше інтерв’ю для газети «Молодий буковинець» — і до 1972 року, коли він на крилах слави і популярності переїхав до Львова, а мене на 30 років прикувала до Чернівців трагічна смерть батька, який загинув теж у 72-му році…

Саме про це я зараз пишу спогади…
Звісно, жалкуючи, що не написала для Івасюка жодного тексту, хоч він і просив, і то лише тому, що вважала, ніби найкращі його пісні ті, для яких він сам писав і слова, і музику…

Зате потім, впродовж усього життя, спонтанно з’являлись на світ ось ці

посвяти Володимиру ІВАСЮКУ

**
І стоятиму оддалік,
Окрай твойого неба,
Щоби не впала і тінь сльози
Моєї – на тебе.

І стоятиму з дива німа,
Окрай твоєї пісні,
Щоби не стало від слів моїх
Крилонькам її тісно.

І стоятиму цілий вік
Окрай твоєї долі,
Ох, жайворононьку золотий
Українського поля…

«Сотворіння гнізда». 1989р.

***
Ось я іду. Тільки нитка дощу тонша,
ще тонша,
Ще юніша, ще ніжнозвучніша. Ось я іду…
Золотодощ! Сріберно дощ… —
хтось кличе мене голосом березня…
— Не озивайся! — хтось наказує голосом жовтня…
Ой! золотодощ….Оййй! серебродощ…
Ниточка сива
Сиротлива на веретені часу….
Як ти впізнав мене
З того світу, як?
Золотодощ! Серебродощ!
Ой нитка дощу,
Нитка сльози на веретені часу. Ось я.
Золотосріберноплач…

«Зерна полину». 1991р.

****
Лісу глибока вода.
Місячний праліс води.
Я ще така молода.
Ти ще такий молодий.
Впали на ліс холоди.
Випила воду зима.
Ти ще такий молодий,
Там, де мене вже нема.

«На Трійцю дощ». 1998р.

Галина Тарасюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.