Ще на початках 90-х написав:
«Якщо кажуть цвітіння на буйне розхристане тління,
Я уже й не дивусь — дивини, либонь, розгубив…»
Останніми роками, бачачи, як син-адвокат, захисник студентів, постраждалих у вандеї 30 листопада, намарно силкується ухопити за лускавого слизького хвоста рідне Правосуддя, — взяв це собі за сталеве правило: нічому,.. жодним робом,.. аніні… «Насирматері!» — кажуть у таких випадках мої краяни.
А тому не здивувався ні цій масованій пандемії весняного загострення агресії у формі параноїдального беркутизму, яка вчора вразила наших нових спецпризначенців, ані реакції великого та полегкого випорожнення у деяких ФБ-френдів, яких доводив до фізичних кольок наметовий закреп на вулиці Грушевського.
Це класично: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного…»
І — простіть мені міру гріха мого! — не дивуюся рясним кривавим ружам на такому недоречно білому березневому снігу Площі Конституції. І навіть ті не здивували, хто геройськи поставив своїх звойованих спецзасобами безборонних родаків навколішки на цю пекучу талицю, у їхню ж, із них сточену сукровицю.
Це класично: «Дехто кричав скажено і, мов у сні, нечутно, а цей собі падав, як підрубаний бересток, обдираючи геть кору й гублячи листя. Шукай, куме броду!»
Але я таки ЗДИВУВАВСЯ.
Мене остаточно зчахнув коментар у соцмережах Арсена Авакова. Прости Господи, цілого міністра внутрішніх справ України.
«Каламбуріно-каламбуреті», ітіомать!
Це деграданс на рівні п’яного пірнання в громадський нужник, люди! Це явне виродження, на тлі якого попередник Авакова Захарченко — кавалер і джентльмен.
Упідлитися до бахвальства гицеля, до стилістики гопника, до обертонів «вора в законє», — це вже занадто навіть для нашого владного «базару-вокзалу». Це лексикон НАЛЬОТЧИКА, ЗАГАРБНИКА, НЕГІДНИКА, а не українського урядовця.
Шукай, куме, броду!
Бо це копняк і відставка. Невідкладно!
Валерій Ясиновський
