Якщо хто забув – у нас в галереї проходить крутезна виставка Едуарда Потапенкова та Володимира Падуна «На зв’язку +». Їх роботи не залишають байдужим, — так само, як і їх історії. Тож ми попросили авторів поділитися своїми спогадами і враженнями. І сьогодні пропонуємо дізнатись більше про художника Володимира Падуна. Далі — пряма мова.
… Враження забуті. Справа в тому, що в певний момент – моє життя розділилось на до і після. І от все, що було до, я дуже погано пам’ятаю. Новий відлік почався з 2013-го року, з Майдану. І головною емоцією того часу був страх. Дикий, тваринний страх від усвідомлення, що тебе стирають, знищують, як націю. І це відчуття страху спонукало воювати. І хоч я художник, митець, мав би бути філософом, міг виїхати куди завгодно і спостерігати з якоїсь Європи… Але водночас — я козак! З козацького роду. Тож відчував, що маю боротися — за себе, за країну, за майбутнє своєї дитини. І пішов боротися. А як художник, я позабував всі яскраві моменти, хоч їх було багато…
… Враження паскудне. Коли ти є митцем, не військовим, просто художником, але ніби якийсь д’Артаньян чи скоріше, як долбодятел, вирішив рятувати свою націю… А потім повертаєшся з фронту в Київ, ідеш по Валам, тягнеш свою амуніцію – а там життя, кафешки, хіпстери з дівчатами, п’ють каву, їдять в ресторанах… І ти такий ідеш, і знаєш, що тобі пацани з команди скинулись по 100 грн, бо у моєї родини зараз нуль копійок. Я просрав все на війну, всі свої статки… І от ти проходиш повз це, повз них – і так боляче різанув цей 
контраст. Накотило прям відчуття, що ти хєрачиш за цих Васєй і Пєтєй, хоч ти не військовий… І ти за них готовий віддати життя — за них, за країну, реально готовий вмерти був. А вони тут… жеруть…
… Враження красиве. В 2018 році, після останнього бойового виїзду, кум вирішив влаштувати мені реабілітацію за його рахунок. Все було розкішно: Франція, Бретань, повний пансіон… І от запам’ятався момент: біла яхта (його), красива пристань, пісок, залиті сонцем скали і така дивовижна, неймовірно лазурова вода… І так захотілося сіганути у воду, пірнути, відчути цю лазур. Тож я лізу на верхню палубу яхти – і стрибаю. І лечу… І це такий кайф був, просто вау!!! Як колись на Тарханкуті, коли Крим був наш. Нашим і буде!
… Враження веселе. Коли почалась війна, був наступ на Київ, ми з Едіком відправили дружин і дітей і залишились вдвох. А хоч ми і сусіди, у нього погреб більш безпечний, з бетонними перекриттями, тож ми спускалися в цей погреб. Я спав повністю одягнений, в куртці, з купою документів, розпиханих по кишенях. І Едік такий самий. Я спав нижче, а він вище. І в якийсь момент він там щось перевертався уві сні — і як звалився на мене! А з ним там ще коти були, і уявіть картину. Коти нявчать, розбігаються, я схопився – паніка… Поки розібрались, що до чого, насміялися.
… Враження естетичне. Бувають такі миттєвості, як фото – закарбовуються у пам’ять картинкою, і гріють потім. Це було десь у 90-х, у сквоті. Ранок, Едік прийшов у гості. А я таке вікно зробив, красиве, модерне — відкривається знизу вгору, суцільне скло. Тоді то було дуже круто. І крізь те вікно сонце заливало всю кімнату. І от приходить Едік, ми спілкуємося, обговорюємо наш проект. Залите сонцем приміщення, круглий стіл, ми варимо каву в джезвах… Все було таке… бірюзове… повітряне-повітряне… імпресіоністичне! Ми були молоді, нам для щастя нічого не треба було. Була кава, були сигарети, і це сонце, що заливає кухню…
… Враження на все життя. Два моменти у мене такі є, що, мабуть, їх ніколи не забуду. Перше – то як я на Врубеля ходив. Був 90-ий рік, ми з хлопцями прийшли на відкриття його виставки у Київську муніципальну галерею. Але в черзі побачив дівчину – і все! Я то і в музей зайшов, і Врубеля наче дивився… Ніби то. Але вражень ніяких не отримав, і навіть не пам’ятаю експозицію. Бо слідкував лише за нею, і щойно побачив що вона виходить – побіг доганяти. Так познайомився з Людою, моєю дружиною. А другий момент теж пов’язаний з нею. Це зі свіжих спогадів. Коли після 4-х місяців за кордоном дружина з дитиною повернулися. Київський автовокзал, я чекаю, я так скучив. І от біжить донька, а за нею дружина, з валізою. І це було так неймовірно, момент абсолютного щастя.
Запрошуємо вас побачити роботи Володимира Падуна у нашій галереї на Костьольній, 8.
Чекаємо вас: ср – нд, з 11 до 19; пн, вт – вихідні.
Вхід вільний
Поспішіть, виставка триває лише до 9 квітня!
