Який дивовижний збіг! Смертоносні дрони і ракети ворога, які, безумовно, були націлені на ОП (центр прийняття рішень!), влучили вчора в будівлю Спілки Письменників України. Хоча насправді між цими двома будовами лежить величезна прірва.
В ідеалі – Україна мала би бути державою, де центром прийняття рішень, або, точніше, центром формулювання і обгрунтування таких рішень мала би бути не купка випадкових держчиновників, а справжня еліта суспільства з багатолітнім досвідом і авторитетом, та еліта, яка бере участь у всіх суспільних процесах, уважно відслідковує всі важливі події в країні і дає їм об’єктивну і справедливу оцінку.
Хто, як не ця гуманітарна еліта суспільства – талановиті творчі люди з талантом і громадянською позицією – прозаїки, есеїсти, публіцисти, поети мають моральне і фактичне 
право впливати на розвиток суспільства?! Так, але при умові, що для держави, яка має честь їх утримувати, вони й справді мають важливе значення – держава дослухається до них, радиться з ними, приймає спільні рішення і неухильно дбає про авторитет своїх митців.
Насправді ж усе має протилежний вигляд. За останні десятиліття держава і залежні від неї ЗМІ зробили практично все, аби дискредитувати українське письменство, звинувачуючи його то в хуторянстві, то в совковості, а відтак надійно ізолювати від інформаційного простору. І це зробило Слово українських письменників несуттєвим і невпливовим, а їх самих купкою якихось дивних індивідумів, відірваних від реального життя.
Так, в реальному житті нинішньої України інша еліта, інші кумири і авторитети – поп-зірки і стендапери, скандальні блогери і одіозні політики, а ще прокурори, міністри та їхні коханки. Справжня еліта сьогодні або задихається від безсилля, або воює в ЗСУ або гине під ворожими бомбами в своїх міських багатоповерхівках.
Слово в нашій країні девальвоване, як національна валюта. По країні вільно гуляють фальшиві банкноти пустих декларацій, обіцянок і оціночних суджень. За ці гроші важко вже купити будь-що, але й досі за них дуже леко купуються голоси українських виборців…
Еліта України, схоже, змирилася зі своїм принизливим статусом у цій країні – бути сірою і нецікавою для обивателя масою, практично ізольованою від інформаційного простору. Бо вона не вдягається у брендовий одяг, не їздить на дорогих авто і не світиться у престижних шоу.
А відтак і голоси нинішньої письменницької еліти не хвилюють нікого. І навіть найталановитіші в цій країні не знаходять великої підтримки у суспільства, а відтак ні на що не впливають в цій уже давно ментально чужій країні.
Є, щоправда, одна здогадка. А може вороги й досі думають, що в Україні “Письменник – це звучить гордо!” І вірять у те, що Україна й досі цінує своїх майстрів слова, і що їхня думка справді щось важить у житті країни?
Ну, тоді, безумовно, вони у своїй атаці не помилились – вибрали ціль номер один, яка, дійсно, могла би бути справжнім центром прийняття рішень.
Анатолій Матвійчук
