Якось чомусь назагал сформувався образ України, як милої молодої дівчинки, з стрічками в косах… Щось середнє між Лесею і Тарасовою Катериною. Бідне, босе, нещасне, знедолене, слабе. Покритка, наймичка… Цей образ немає нічого спільного з нашою історією.
Україна насправді схожа на старого, досвідченого, битого кота. Одне ухо відірване, більмо на оці, лапа перебита, але вже позаживало. Суворий, бачив жизні, зовсім не ручний і не милий…
І боже збав кому того кота зачепить… Самі не раді будете… Еней був парубок моторний, звісно. Але не Еней писав ту історію нашу. Ту історію писали Святослав, Хмельницький, Мазепа, Петлюра, Бандера, Мельник і Шухевич…
Україна – літературна країна! Але: не “Любіть Україну, як сонце любіть”, і навіть не “Коли копають картоплю, стелеться дим на землею”.
І вражою злою кров’ю волю окропіте! Оце – воно! Шевченко навіть не поет. Шевченко – тотем!
Віталій Чепинога
