В нас в родині так завжди її називали. «Спілка». Там батько був, і я є членом Спілки. Це цілий світ. Дитинства, юності, зрілих років. Це ще живі Мушкетик, Гончар, Загребельний, Дімаров, Яворівський, Драч, Лубківський . На новий рік в дитинстві я найбільше чекав дитячого свята у Спілці. Там показували в актовій залі мультфільми і давали цукерки. Така магія.
Потім памʼятаю, як будівлю хотів забрати Медведчук. Відстояли. А посиденьки в кавʼярні «Еней». Виступи, презентації. Та й так, бувало, зайдеш. Просто. Розумію, що творчі Спілки віджили своє, поліклініку Спілки на Рейтерській забрали, Будинки творчості в Ялті і Коктебелі в окупації, в Ірпені та Одесі доздихують.
А от будинок на Банковій живе. Такий собі дім з привидами минулого, портал у магічний вимір, повернення в те, чого нема. Я колись навіть був Секретарем Спілки. Щоправда, 
недовго. Бюрократія – не моє. Я памʼятаю, як говорив Дімаров і мовчали всі ті, хто вже готовий був загарбати ласу нерухомість в самісінькому центрі. Мені дивно, чому нині повідомили про удари по будинках житлових, так, це трагедія і горе, та все ж; по Нацбанку, по дахах якихось ще будов, а про Спілку – ні.
Ворог не просто вбиває письменників, палить українську літературу, нищить українське слово в окупації. Він тепер ще залишив шрами Спілці. Крові від поранень не видно. Але вона є.
Мені завжди здавалося, що у Греції
навіть статуї теплі.
А сьогодні передавали, що у Греції випав сніг.
Муза історії Кліо, мабуть, одморозила душу.
Бідні священні бики бога Геліоса,
де ж їм тепер пастися –
на ракетній базі?!
Це Ліна Костенко. Думаю, муза історії Кліо тепер ледь жива. А муза поезії Евтерпа сидить пошрамована і вірить, що слово зцілюватиме світ. Принаймні, слово нагадає нащадкам, як все було. І як боліло.
В новинах інформація про Спілку зʼявилася по сьомій вечора. З посиланням на депутатку міськради Ірпеня. Добре, що не Рави-Руської. А навпроти у будівлі на Банковій ніхто не чув?
Василь Зима
