«Який тобі коньяк купити?… Я знаю, що ти любиш «Закарпатський», але він геть спаскудився. Я куплю «Ужгород», окей?»
Я стою в супермаркеті і розмовляю зі своїм татом. 7 вересня виповнилося шість років як він попрошкував на Небо, до своєї Галочки, а нашої мами. Бо не хотів і не міг більше без неї бути.
Завтра я понесу панихиду у Володимирський собор.
А сьогодні ходжу по магазину і розпитую тата, чим би він хотів посмакувати.
Наприкінці він став геть дитиною і радів міщулику цукерок, «батончиків», як він казав, чи тонко нарізаним скибочкам докторської ковбаси. Сьогодні куплю йому все найсмачніше…
Йому і мамі.
«Треба перечекати рік, — казали мені, — потім стає легше».
Легше поки не стає, і я стою перед полицями із коньяком, і сльози течуть по моєму обличчю, і я відвертаюся від людей і роблю вигляд, що уважно вивчаю цінники…
І я безмежно вдячна неймовірно талановитому скульптору Данилу Ровенчину за цю прекрасну роботу — пам`ятну дошку Сергієві Плачинді, яка, сподіваюсь, невдовзі з`явиться на стіні нашого дому…
Галя Плачинда
