Потрапив у нестандартну для себе ситуацію: коли звільнився, автобуси з пункту А до пункту Б вже не ходили. Єдине, що лишалося – стати на зупинці й чекати…
Під’їжджає чорна «Тойота».
Водій, чоловік років 35, питає: «куда Вам нужно»?
Пояснюю.
Говорю, скільки готовий заплатити. Домовились. Їдемо.
– … Я вообщє нє таксіст, я елєктрік, работаю тут на об’єктє, задєржался.
– Зрозуміло.
– А ти откуда-то с западной Украіни, да?
– Ні, я місцевий.
– Ого. Нічєго сєбє. Ето же…
– А що?
– Та нє, нічєго, просто работаю с людьмі с западной Украіни, оні вот говорят, что Зєлєнскій, ну, тіпа плохой, а я етого вообщє нє понімаю.
– Що саме тобі не зрозуміло?
– Ну как по мнє, ето класний прєзідєнт. Будєт у нас как в Бєлорусії – всьо под контролєм, полний порядок, нікакіх шатаній, майданов.
– Але ж це авторитаризм!
– Бєлоруси живут лучше, чєм укрАінци.
– Спірне питання – у них там «совєтський рай» з усіма відповідними наслідками.
– Так Зєлєнскій же хочєт ідті на Запад, в Єврасаюз.
– А ти віриш в аналог Лукашенка, що йде на Захід?
– Нє знаю, но главноє, штоб била сільная рука.
– «Сільная рука» в нашому випадку завжди веде в Москву, а людям із західних регіонів, зокрема і тим, з якими ти працюєш, це, очевидно, не подобається.
– Да мнє всьо равно, Москва ілі єщьо что-то, на язикє ілі на мовє – ліш би всьо било стабільно і достаток бил.
– А от їм не все одно.
– Та знаю. Я ім і говорю, может вашим зємлям тогда ето вот, ну корочє, в «вольноє плаваніє» пойті, і нікто нікого нє будєт раздражать?
– А вони що?
– Ну тіпа нє хотят, но єслі прідьотся, то ладно…
І ось таких як він я зустрічаю регулярно.
Їхню філософію я б називав: «байдуже Україна чи Росія, аби лиш був достаток».
Оце і є розмита ідентичність, денаціоналізованість, що в українських реаліях фактично дорівнює тяжінню до російського…
Цих людей, звісно, можна було б тягнути в наш, український бік, і вони б ішли, але наша держава цього не робить…
Сергій Бригар
