Те, що зробив «95 квартал» — це не історія про невдалий жарт. Бо так справді буває, що жарт може виявитися за межею, хоч його автори, може, й не прагли такої реакції.
Артисти завжди працюють на межі, де смішне може дуже швидко стати аморальним. Тому так справді могло статися, що автори «95 кварталу» написали провокативний текст, але без особистої ненависті чи злого умислу щодо Гонтаревої. І тоді це була б одна історія.
Але насправді все набагато гірше.
Чому?
Бо цей жарт був огидним від самого початку. Це була свідома провокація одного впливового олігарха, в якого прямий конфлікт із колишньою головою Нацбанку.
Подарунок до дня народження, так би мовити. Провокація із використанням власного телеканалу, який є одним із найрейтинговіших у країні. «95 квартал» — тільки інструмент. Ця пісня з’явилася в ефірі не тому, що вона супер смішна, а тому, що власник каналу хотів її там бачити. І як вишенька на торту — виступ хору Верьовки, артисти якого, напевно, і не зрозуміли, в яку лайно їх втягли.
Тому не треба критикувати «95 квартал» за невдалі жарти. Невдалим був жарт про Україну як державу-проститутку. Ось це було не вдало, а те, що вийшло вчора в ефірі — це була свідома політична провокація від самого початку, мета якої не розсмішити, а показати власну силу і вплив.
Показав, нагадав.
Тому питання має бути не про те, що буде із «95 кварталом» чи де ще заборонять виступати хору Верьовки, а те, що, зрештою, цій державі робити з олігархами (?!), які використовують медіа у власних політичних цілях.
Денис Рибачок
