Культура

На літературній вербі — груші…

Останнім часом в детективному жанрі якась криза творчості й сюжетності. Все пишеться по якомусь одному шаблону. Головний герой з купою психологічних проблем, якийсь, бл*дь, вєчний руський слєд, глобальна проблема, тіпа сімейного насилля і т.д. Ледве домучив «Загадку 622-го номеру» Жоеля Діккера, з руською княжною в епіцентрі подій… На вербі — груші… Потім читав про вбивство в якомусь лижному швейцарському готелі. На другий день не помниш нічого геть. Ще є Франк Тільє. В того зовсім мізки поплавило вщент.

Вже не кажу про пізнього Акуніна і генерала Дєнікіна в степах самурайської Японії. Якось аж стидно за чоловіка.

Де ті старі, милі Чейз і Чендлер?

Єдина гарна штука вийшла в ВСЛ пару років тому: Меган Міранда «Ідеальна незнайомка», ну, і частково: «Сім смертей Евелін Гардкасл». Все інше — фактично шлак.

І на цьому тлі, скажу вам, вигідно вирізняються українські детективісти. І говорю це не просто з патріотизму. Ілларіон Павлюк, Богдан Коломійчук чи Андрій Кокотюха значно цікавіші зараз, ніж вся ця західна «соціальнонарвана» детективістика.

Я днями читав Кокотюху.
Цілком пристойна розважальна література. Що не вимагає від тебе прийняти якусь гражданську позицію. До цього я читав лише його перший детектив «Шлюбні ігрища жаб», років 25, мабуть, тому. Пам‘ятаю ще баба Тетяна жива була. І їй дав почитать. То вона казала: ти‘ба, як воно інтересно виходе – вроді окремі букви, а як разом складеш, то вже ціле слово якесь…

Віталій Чепинога

1 Коментар

  1. Олександр

    Незрозуміло, чому для ілюстрації вибрали “Правду про справу Гаррі Квеберта” Жоеля Діккера. Не знаю, що там у “Загадці 622 номерА” – не читав. А “Правду про справу Гаррі Квеберта” залюбки прочитав. До речі, цей роман – мікс любовних ліній і карколомного детективу – у переліку найпопулярніших книжок 2022 року в українських бібліотеках від Українського інституту книги.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.