Культура

Літературні чорти

Цілий день за столом. Аж шию звело. Надворі сонце, грає ріка, бадьорий собачий гавкіт, діти катають сніговиків…

А ти сидиш, наче клятий.
І за цілий день – три осьмушки сторінки тексту, що лишився після нещадної «вирубки й прополки». Не букви, а вбиті в тіло паперу цвяхи. Пишеш – наче камінь лижеш.

Опираються не тільки слова, але й коми…
Єдина відрада, коли згадаєш одкровення Григора Тютюнника:

«Добре графоманам: їм завжди хочеться писати. Читав ось недавно одного. Пише дуже розкуто, тобто розперезано. І бадьорий, як дідько темної ночі. Що за народ, оці бадьорі літературні чорти! Ні в чому не сумніваються, а в собі й поготів… Не знаю, не збагну, як можна навернути душу, як рука підіймається писати про ніщо? Як можна вмотивувати це психологічно?..»

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.