Розповідати про вплив книжок Селінджера, що формували мене в юнацькі роки, марна справа. Його «Над прірвою у житі» бентежило життя цілих поколінь на різних континентах, а не те, що одного допитливого хлопця у маленьких, але амбітних Чернівцях. Прийшов час прислухатись до бажань та їх розпізнання — тож і прийшов час Селінджера.
Книги Селінджера у моєму житті виникали спонтанно. Я їх навмисне не шукав. Вони самі виринали з безтурботної буденності, але відразу захоплювали у полон свого особливого світу, в якому інакше будується уява про обов’язок, де спонукальні мотиви героїв видаються не те, що оригінальними — вони несподівані, незнайомі і майже нездійсненні через свою абсолютну природність.
Категоричність молодості вибудувала мою власну оцінку: Селінджер — це гімн паралічу волі.
Мене навіть не бентежило те, що час від часу я із заздрістю згадував призначення, яке вже до мене вже визначив собі герой роману Холден Колфілд: над прірвою оберігати забави дітей у житі.
З роками, в моєму житті Селінджер з’являвся все рідше, і категоричність оцінки пом’якшилась. Так, мабуть, яскраве враження перетворюється на приємний спогад. Але образ дітей і жита, містерія цінності цього завдання мене не полишали, та вже з самим Селінджером майже не асоціювались.
Валентин Ткач, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
