Культура

Мальви, що мама лишила

Мама любила мальви. А ми саджали якісь новомодні квіти: різні там цинії-гліцинії, петунії, сульфінії. І втихаря косили мальви, бо ті вперто розросталися, лапатим листям кидаючи тінь на тих аристократок із закінченням -ії. Але мальви перемагали, обганяючи, як діти-переростки, отих вишуканих панянок-аристократок, кидаючи на них тіні, що довшали надвечір.

І у ті літні надвечір‘я стояли мамині мальви гордо, упершися чи не в саме небо, урочисті, в росах — як у перлах… А мама тішилася, проходячи повз, аж руки молитовно складала і похитувала головою у захваті зі словами: «Ох, діти, чи не краса?»

І було в тому її риторичному захопленні щось аж тріумфальне, вчувався в ньому ніби мамин захват од мальв, які перемогли у боротьбі за місце під сонцем. І ми потихеньку здалися…. Вже не косили. Ще й у останні мамині роки навіть купували насіння якихось модерних махрових мальв, які чомусь не дуже-то й хотіли рости у нашім саду, явно програвали маминим міцним простим аборигенкам.

А потім мама пішла.

А мальви лишила нам. І ми всі, якось не змовляючись навіть, почали тим мальвам радіти, тобто створювати їм режим повної благодаті. Ніхто не піднімає на них руки з косою, а про вирвати новий самосійний пагін — то вже сприймається нами як дике кощунство…

Але щось не те з маминими мальвами цьогоріч. Ну, може, й тому, бо рік такий, у якому все не те? Побачимо. Але нині ми тішимося тим поодиноким, аж ніби самотнім квітам мальв, як найпрекраснішим і найвишуканішим трояндам, замовленим із якогось мережевого каталогу.

А я, проходячи повз оті мамині квіти, часом не втримаюся, оглянуся навколо (чи ніхто не бачить), і погладжу їх самими кінчиками пальців, а потім притулюся щокою до розтуленої квітки… Як до маминої щоки.

Марія Чендей-Трещак

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.