Культура

Манівці і пастки Мілана Кундери

Мій читацький січень можна об’єднати словом «еміграція». Всі прочитані книжки — або про емігрантів, або ж їх автори прожили частину свого життя поза межами Батьківщини. Остання книга із прочитаних поєднує і те, і інше. Це роман чеського письменника Мілана Кундери, який більшу частину життя мешкає у Франції. Роман «Нестерпна легкість буття» побачмв світ у видавництві Старого Лева. Переклад Леоніда Кононовича.

Це не перше моє знайомство з творчістю Мілана Кундери. Тому я розуміла, що це не буде розповідь про вигаданих героїв, а тому розраховувала на щось значно більше і глибше.

Книжка побудована на тому, що автор створив образи своїх героїв та придумав історію їхнього життя, як об’єкти своїх дослідженнь у своєрідній психологічній лабораторії. Він наділяє персонажів певними якостями, занурює їх в певні обставини і збоку спостерігає за ними, даючи свою оцінку їхнім думкам та вчинкам. Він ніби спостерігає за персонажами, зануреними до якогось скляного ковпака і є учасниками такого собі інтерактивного шоу.

Хто ж ці піддослідні Мілана Кундери? Яка початкова розстановка фігур у цій грі? Головний персонаж — чоловік на ім‘я Томаш. Він відомий сорокарічний празький хірург, розлучений з дружиною, з якою має сина, але стосунків з ними не підтримує. Його життя поза роботою — здебільшого колекціонування любовних пригод. Кількість його коханок, як на мене, межує з фантастикою. Збіг «шести випадковостей» (саме так він означає низку життєвих подій) приводить в його життя жінку на ім‘я Тереза. Вона стає його дружиною, а водночас і віссю, довкола якої обертатиметься все його подальше життя.

Але якщо ви подумали, що з появою Терези любовні експеременти Томаша припинилися, то помиляєтесь. Важливим персонажем кундерівської «лабораторії» є ще одна з коханок Томаша — художниця Сабіна. Певні зміни «декорацій» вводять в цю гру і женевського професора Франца, траєкторію життя якого круто змінила саме Сабіна.

А тепер мушу пояснити в який історичний період розгортаються всі ці події. Бо це дуже суттєво для психологічного експерименту, який проводить над своїми персонажами автор. Отож дія відбувається в період Празької весни 1968 року, яка захлинулася з приходом на вулиці Праги радянських танків. В Чехії починається тотальний терор і переслідування людей не надто лояльних до режиму. Розчаровий та морально розбитий Томаш вирішує емігрувати до Швейцарії, де йому запропонували чудову посаду та можливість займатися науковою роботою.

Але життя за кордоном та життєва непевність Томаша спустошує Терезу, і вона повертається до Праги. Як не дивно, але Томаш полишає перспективи кар’єри на заході і теж їде за дружиною в окуповану Батьківщину. Натомість Сабіна обирає інший шлях, вона вже ніколи не повернеться до Чехії.

Що доброго може чекати на людину, котра повернулася з еміграції в тоталітарну систему? Чи може знайти себе людина поза межами країни походження? Чи можуть мати перспективу стосунки, що побудовані на сексуальній невірності? Чи є щось спільного між любовними пригодами і коханням? Чи може встояти чоловік перед жінкою, душа якої відгукується на його внутрішній голос? Чи може одна випадковість вплинути на все подальше життя? Чи можуть різні точки зору на одну проблему віддалятися настільки, щоб зійтися в одну десь в далекій безмежності? Куди всі ці речі можуть завести персонажів «лабораторії» Мілана Кундери? Відповіді на всі ці питання і є основі роману.

Ці своєрідні дослідження Мілана Кундери можна виокремити в два напрямки: дослідження стосунків чоловіка і жінки та дослідження розвитку суспільних стосунків у всій їх багатогранності. Крім того читач має можливість спостерігати за тим, як ці дві сторони людського життя впливають одна на одну.

Досить цікаво і пізнавально було разом з автором спостерігати за його дослідженнями. В процесі читання виникало безліч питань і до самої себе. Хоч і не на всі вдалося дати відповідь.

Наостанок зацитую Мілана Кундеру: «Герої мого роману — мої нереалізовані можливості. Тому я люблю їх, і водночас вони мене жахають. Усі вони перетнули межу, яку я тільки обійшов манівцями. Вабить мене оця межа, яку вони переступили. Там починається таїна, що називається романом. Роман — це не віросповідання автора, а дослідження людського життя, яке потрапило в пастку цього світу».

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.