Культура

Мьсє Марчук із «пльонтонізмом», обернутим на плутанізм

Явно з одного диригуючого центру пішли рясно, розкидані по всіх інтернет-сайтах та соцмережах, плачі-ниття Івана Марчука, який оголосив останню у Києві виставку своїх робіт і збирається виїздити з України назовсім, бо тут його не шанують і музей Івана Марчука українська держава не відкриває…

А він же геній!
Таким його, оно, навіть британці визнали. А британські вчьоні — це вам не хрін з маслом і навіть не хатка погорблена, яку на вимогу Марчука зберегли на його батьківщині, бо так захотів геній…

Марчук від’їжджає з образою на Україну і на українців. Ну, ми живемо у вільному світі — доброї дороги! А нащо ж обси… або по-культурному збиткувати ся з Батьківщини, яку лишаєш, бо вона не хоче тебе нянчити? Нема майстерні на першому поверсі, щоб не дертися на якийсь там поверх? Так продайте, діду Іване, одну свою картину і купіть на здоров’я собі майстерню хоч на Печерську, хоч на Циганському хуторі! Нема музею Івана Марчука? Так продайте дві чи три картини і зробіть собі музей себе геніального! До чого тут держава?

Можна подумати, що Америка, куди намірився знову повернутися Марчук, будує чи купує своїм художникам приватні музеї… Я подивився скільки у Франції державних музеїв — ВІСІМ! На всю велику і культурну Францію ВІСІМ, мсьє Марчук! Та й то, якщо музей зветься д’Орсе, то в ньому представлені і Ван Гог, і Моне, і Ренуар… Правда, куди тим ренуарам до геніальності Івана Марчука!

Я був на виставці робіт Івана Марчука — вони справді унікальні. Але Україна для мене унікальніша і цінніша, ніж навіть геній Марчука. Не кажучи вже про його старечі скарги, розтиражовані, перепрошую, шмарками на всю Україну…

І ще пригадалося, як у нас, в Чернігові, ходив та добивався приватного музею для своєї колекції бісерних ікон Валентин Шур — він «дістав» і Ющенка, і Юлю, і обласну владу. Дайте приватний музей (за бюджетні гроші!) і щоб там працювали його сини та невістки на державному утриманні! Я ж радив і добродію Шуру, і обласній владі зробити якісний каталог його приватної колекції зібраної (купленої за безцінь і видуреної в селян) і тоді роботи збереглися хоча б у зображенні. Проте Валентин Шур йшов купувати в магазині «Янтар» чергове «золотішко», але не вкладав кошт ні в музей, ні в каталог. Так ніби те золото Харону заплатиш…

Тепер трапилося те, про що я й говорив — Шур помер, а його невістки та сини перелаялися і наввипередки розпродують унікальні ікони.

… Зрештою, є універсальний рецепт (перефразовуючи Кеннеді): «Любіть Україну, або забирайтеся геть!». Це стосується всіх, навіть геніального Марчука, бо Україна — понад усе!

Василь Чепурний,
світлина із сайту ВВС
* пльонтанізм — так Іван Марчук називає
свій творчий малярський метод

P.S.
Знайшовсь-таки один козак із міліона… «голосільників по Івану». Дякую! Чую ці ниття десятиліттями. Із супровідним преосвященним чином самоцілуванія. Держава, звісно, в неоплатному боргу перед Іваном Степановичем, бо не збудувала нашим коштом йому в центі столиці Фігераса. Але ж від Фігераса на своїй батьківщині, коштом підприємців і громади, митець свого часу рішуче відмовився: не його рівень, захолустя. Хоча Фігерас теж не в Мадриді, а сотні тисяч шанувальиків Далі давно натоптали туди битий шлях.

Валерій Ясиновський

***
Дуже злобна і, можливо, замовна стаття на Марчука. Він геніальний художник і чесний українець, який говорить, як відчуває, хоч інші б воліли прикриватися політкоректністю і жаліти грішних українців. Від того, що хтось плює на справжнього українця мені великий жаль.

Володимир Ференц

***
Не всі вважають його генієм. Навіть ціна його картин говорить, що геніального в картинах мало. Я б назвав його непересічним і самобутнім художником за його стиль. На жаль, до переліку геніїв він не увійде. А його екзотичний стиль малювання будуть згадувати і після його смерті. Завдяки цьому стилю він і цікавий.

Сергій Пехотний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.