Голова Спілки письменників Михайло Сидоржевський на спілчанському сайті повідомив про те, що творчий вечір «Два кольори», з нагоди 90-річчя видатного письменника і громадського діяча Дмитра Павличка у приміщенні Національної опери, не відбудеться.
Чому?
Бо так треба. Комусь.
Кому? Здогадатись неважко, якщо пригадати, що Павличко активно підтримував Петра Порошенка на президентських виборах.
Можна, звичайно, сказати: а хай поет не встряє в політику, та ще на чийомусь фіксованому боці. Одначе давайте перенесемось у часі і подумаймо: якби у кінці 1980-х Дмитро Павличко вирішив залишитись осторонь політики (а з ним ще велика кількість письменників і митців) — в якій би країні ми жили нині?
І головне, зрештою. Незалежно від наших політичних уподобань і поглядів Дмитро Павличко – великий поет. Ота мізерія, оті карлики, які сьогодні почуваються Гулліверами, демонструють масштаби свого мислення: дріб’язкового, ницого, утробно-недорозвинутого…
Колись, ще за товаріща Сталіна, в кінці 1940-х, тривала чергова проробка «отдельных деятелей литературы и искусства», які виявляли ідеологічну «слабину» і політичну «сліпоту». Це відбувалося якраз в театрі опери і балету.
Максим Рильський, якого вже кілька днів «пісочили» (поруч інших, звичайно) з оперно-балетних трибун, сидів в театральному буфеті і тихо-потихеньку тамував обрАзи за чарчиною чаю. Аж тут йому хтось сказав: «Там, у залі, про вас якраз говорять. Ви пішли б, послухали».
Рильський ковтнув чаю і піднявся до зали. Став, спершись на бильце якоїсь ложі. Послухав, як черговий «доклададчик» докладав про зловорожу діяльність поета Рильського.
І раптом, у паузі, весь зал почув: «ВИ ПРИЙШЛИ Й ПІДЕТЕ, А Я ВЖЕ ЗОСТАВСЯ!». Повернувся і пішов до буфету — продовжувати «чаювання». Ім’я того доповідача — НУЛЬ. Про нього й згадка лишилась тільки тому, що потрапив в історію з Рильським.
Отак помножить на нуль сьогоднішню дрібноту-мерзоту і Дмитро Павличко.
Сергій Тримбач
