Культура

Між минущими і вічними сутностями

Здивованими, наче й не зовсім своїми очима роззираєшся довкола і несподівано приходить. Нічогісінько з того, що тобі належить ТУТ, що можеш помацати, перекласти з місця на місце – не буде твоїм ТАМ.

У далеку мандрівку за тобою не підуть ні хата, ні інструменти, ні вирізки з газет і журналів, ні ящики з картками. Не полетить за тобою щільним роєм картопля з погреба. Не потече за тобою струмком ні вода з колодязя, ні горілка з трилітровки… Не шугатимуть над тобою вишивані рушники, які так ретельно складаєш навіщось до шафи.

Візьмеш лише те, що бачив і чув, і що не вивітрилось, не вимилося. І тоді, наче від важкого сну схаменувшись, жадібно і поквапливо п’єш кольори, форми, лінії, запахи.

Загадковий візерунок свіжовідфугованої дошки, ніби вперше бачиш, а хмільний дух живиці видавлює з очей сльози замилування.

Або ось ця чудернацька тріщинка на грубі, що нагадує русло річки на карті. Або плетений з вербової лози старий стілець. Таких тепер не роблять, і, мабуть, ніколи не робитимуть. Може, це останній на білому світі стілець із лози?

Може, тебе й народжено було винятково для того, аби прилучився до барв, до запахів, до контурів, і перекинув своїм тілом кладку між минущими і вічними сутностями?

Час від часу останні втомлюються бути вічними і рятуються від нудьги безсмертя нашими свідченнями про минуще. І це теж дивно.

Володимир Кашка,
«Картотека пана Альфи, №7182»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.