Прочитав роман «Муська» Ганни Арсенич-Баран…
Чесно кажучи, після її роману «Радуйся, Невісто неневісная!» (про Богородицю, ікони на її честь), був дуже налаштований скептично до авторки.
Бо попередній твір добряче розчарував (хоча В.Мастерова ним захоплена!).
Це таке собі сучасне наслідування сучасника Івана Мазепи Данила Туптала (Димитрія Ростовського), який за свого життя видав кілька томів житія святих, див Богородиці.
Письменниця не запропонувала якихось своїх трактувань відомих біблійних сюжетів, а лише їх переказала у художній формі. Така книга, можливо, й потрібна для просвітництва вірян. Але називати її романом дуже претензійно. Краще було б все це назвати художньо-дослідницькими нотатками-нарисами.
Тим паче отець Ярослав Масюк теж видав книгу «Радуйся, Невісто Неневісная». У нього в усякому разі все просто та чесно – «це духовна прослава Богородиці як Заступниці і Провідниці нашої, як Матері Потішення, Чистоти та Милосердя».
… І ось тепер приємно вражений «Муською».
Чудова мова! Лаконічно та виважено передано українські колізії ХХ-ХХІ століть. Авторка добре знає побут селян, життя радянської інтелігенції. Деякі сюжетні лінії такі, що «пробивають» сльозу.
Досить оригінально подано долю начальника Донецького обласного КДБ Никанора Родімцева, який шантажем змусив юну головну героїню вийти заміж за нього. Письменниця фантазувала, але на упізнаних реаліях.
Хіба що дещо «переборщила» з прообразом сина Муськи. Тут вгадується доля відомого оперного співака Василя Сліпака (у новелі йдеться про Василя Хорунжого, випускника Львівської консерваторії, співака Міланської опери, загиблого добровольця…). На мою думку, роман би виграв, якби не було такого явного збігу.
А загалом рівень твору дуже високий.
Приємно і те, що книгу випустило київське видавництво «Український пріоритет». Зауважу при цьому, що написати сьогодні книгу — не проблема. А ось видати її у Києві чи Харкові (тобто, аби пройшла суворий видавничий відбір!) змогли лише кілька чернігівських письменників.
Сергій Павленко
