Певно, в Україні, крім Павла Вольвача, не лишилося тих, хто сказав би, що любить Миколу Холодного… Микола Костьович мав унікальну здатність обгиджувати тих, хто навіть допомагав йому. Недарма і на цвинтар відвіз його той, кого він публічно зневажав і обзивав… Можливо, ця параноїдальна здатність від того обезображення обличчя, що з ним сталося у його післявоєнному дитинстві?
Сьогодні було б 85 років поету Миколі Холодному.
Видатному поету! Видатному перш за все стилем. Але, коли вдуматися, то єдине достоїнство поезії Миколи Холодного – парадоксальність, епатажність. Вийняти їх – взагалі не буде нічого. Поезія ж, проте, має шарм, настрій, важковловну елегію, якою геніально володіли, скажімо, Вінграновський, Талалай, Рильський… У Холодного натомість – протиставлення, опозиційність, постійні спроби шокувати читача. Як у знаменитому вірші:
Сьогодні у церкві коні
ночують і воду п’ють.
Сьогодні новим іконам
прочани поклони б’ють.
Пригадую, як цю поезію несподівано зачитав з пам’яті В’ячеслав Чорновіл у Чернігові, за вечерею, після його зустрічей з містянами. Вірша цього знали українці по зонах і таборах.
Або:
На стрімкім териконі
віддалась ти мені
серед білого дня в суботу.
І дивився на нас
весь Донбас,
весь Донбас,
припинивши роботу.
Донецьк, 1964 р., відрядження ЦК ЛКСМУ.
Епатаж навіть у підписі… Професор Василь Яременко розповідав мені, що якось по-молодечій суперечці виграв у Холодного його щоденник і там його шокувало звинувачення Холодним рідній матері – Яременко навіть відмовився оприлюднювати той щоденник….
Микола Холодний народився у Краснопіллі на Коропщині, вчився на філфаці Київського університету, звідки був виключений. Поновив навчання в Одеському університеті. 1969 року за кордоном вийшла його збірка “Крик з могили”, а під час “великого покосу” 1972 року був заарештований.
Написав покаянного листа, що був опублікований у “Літературній Україні”, і його звільнили. Але він не просто покаявся сам по собі, але назвав ряд відомих дисидентів, які його збили з праведної путі. Звісно, був під контролем КГБ, але його так переслідували, що в Острі дали квартиру, де й жив він решту життя.
Коли в Острі виник осередок Народного Руху, більше проблем було не від комуністів, а від Миколи Холодного. Тому зараз зображувати його непримиренним борцем з режимом не випадає – швидше, він боровся сам із собою та усім світом, ненавидячи його. Скажімо, Павлу Тичині, який передплатив йому “ЛітУкраїну”, він надзвонював періодично і цікавився чи той ще не помер…
Все ж неправильно, що в остерському краєзнавчому музеї Холодному присвячено четверть стенда з однією, якщо не помиляюсь, книжечкою. Який би не був він за характером, все ж – яскравим…
Зрештою, для повноти картини треба пам’ятати і вірш Василя Стуса:
Коли Холодний свині пас
і пах від смороду і поту,
цей поетичний ловелас
вкраїнську оббрехав Голготу.
Сміявся з мук (прокрустів глузд?).
Хто глузував з святого німбу,
коли провадили на дибу,
на смертний німб позводив кпини.
Він в геніальності загруз,
топився в крові України,
а світ не той і ти не той,
блукає українська муза,
зубило взявши й долото,
політкатівнями Союзу.
її покажуть з-під поли,
а заховають аж за ґрати.
Вона вже звична до хули,
прокльони в узголів’я брати.
Стусу я якось вірю більше.
Василь Чепурний
