«Великих слов велика сила» про «титана», «епоху», «другого Шевченка», про те, що «йдуть велетні, а хто ж залишається?»… Залишаються діти, юнаки, дівчата, дядьки і тітки, діди і баби, хлопчаки зі скриньками «Для ЗСУ», і професори з аудиторіями в окопах, і волонтери під прицілом… Залишається Народ, «якого правди сила ніким звойована щеи не була», який денно і нощно дивиться у бездонний морок смерті так, що й вона лячно сахається. Залишаються покоління: батьки і діти, діти і батьки. І тримають оборону, і жертовно гатять собою мур, аби спинити рушення на цивілізацію озвірілої орди.
Щоб залишалася повік-віку Україна.
Ось де Титани, Епохи і Світочі!
Щоденні палючі рани їхніх усміхнених парсун з пасаманом стрічки у кутику світлини. Не викричати, не виболити. Там Шевченки, Франки, Лесі Українки, Корольови, Кондратюки, Симиренки, Чикаленки, Леонтовичі, Кошиці, Болбочани, Довженки, Ольжичі, Теліги, Хвильові, Орлики, Антонови, Амосови, Гмирі, Курбаси, Заньковецькі, Грінченки…
Вони без покаяння і жадоби слави платять найвищу плату за наш тихий спів про «два кольори».
Валерій Ясиновський
