Здається, з тої гидотної епохи лишилася лише Ліна Костенко, дай, Боже, їй здоров’я і довгих літ життя та творчості. А Дмитро Павличко помер. На 94-му році життя. Він, як й Іван Драч, з побратимами був дзеркалом, яке відобразило всю потворність того часу. Молоді люди, які народилися після 1991 року просто не зрозуміють звичаїв тої дурнуватої і лицемірної епохи. Хоча частково ці звичаї досі панують в нашому суспільстві.
Прощання і похорон Дмитра Павличка відбудеться в середу, 1 лютого, у селі Стопчатові Косівського району Івано-Франківської області. Початок о 12-й годині… Дмитро Павличко заповів поховати його у рідному селі. Так само в рідному селі похований Іван Драч…
«Великих слов велика сила» про «титана», «епоху», «другого Шевченка», про те, що «йдуть велетні, а хто ж залишається?»… Залишаються діти, юнаки, дівчата, дядьки і тітки, діди і баби, хлопчаки зі скриньками «Для ЗСУ», і професори з аудиторіями в окопах, і волонтери під прицілом… Залишається Народ, «якого правди сила ніким звойована щеи не була», який денно і нощно дивиться у бездонний морок смерті так, що й вона лячно сахається. Залишаються покоління: батьки і діти, діти і батьки. І тримають оборону, і жертовно гатять собою мур, аби спинити рушення на цивілізацію озвірілої орди.
Помер Дмитро Павличко. 93 роки. Народжений у Польській Республіці, точніше в окупованій Польщею ЗУНР. Помер Героєм незалежної України. Його біографію переказувати довго, але яскраві віхи згадати варто – поезія про Торквемаду з натяком на Сталіна і поезії з прокльонами бандерівцям, його хвала Жовтню-Лєніну- Росії і його ж прокльони Росії та Європі, яка мовчки дивилась на знищення Чечні («А Європа, та курва стара…»).
На 94 році життя відійшов у Вічність Дмитро Павличко… Мені випала щаслива нагода взяти інтерв’ю у Дмитра Васильовича під час урочистостей на садибі Юрія Федьковича в Путилі, яке було надруковане в чернівецькій газеті, а згодом увійшло до 5 тому «Спогадів» Дмитра Павличка…
