Культура

Наступного дня після свята

День журналіста! Цілий день мовчала, тільки дякувала за вітання та бажала навзаєм колегам. «Як ти думаєш, чому я мовчу? Що для мене День журналіста?» — запитала доньку. «Бо ти не пафосна. І для тебе це просто день, який визначено з певної нагоди. Міг бути інший. До твого ставлення до журналістики і тим більше до свята це має таке собі відношення».

Мабуть, це правда.
Колись давно, повертаючись з відрядження, любила заскакувати спочатку в редакцію, навіть пізно ввечері – там обов’язково хтось був. Світились вікна на «Пресі України», тривала робота над номером. Доволі пізно підписувалась газета до друку. Потім її брали «на машину» і вона ще довго друкувалася, щоб під ранок потрапити на літак чи на поїзд. «Молодь України» виходила майже мільйонним накладом, і мішки з листами щодня доставляли до редакції.

Сьогодні верстати газету можна і онлайн. І друкарські машини не ті. І можливості не порівняти. А чи багато газет ви бачите в кіоску? І чи бачите самі кіоски? Де «старі» газети, яким по сто років минуло? А нові, що з’явилися в нові часи? Перейшли на електронний формат чи просто зникли?

Можливо, настане час для розумного аналізу, що було зроблено не так? Не зовсім святкове запитання.

Але ще про ставлення до професії!
Воно у нашій роботі. Для пишучого журналіста — у публікації, під якою ставиш своє ім’я. Минають роки, і не важливо, які були обставини і спонуки, залишається текст і прізвище автора. І твоя репутація. І «тоді», і тепер.

Лариса Остролуцька

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.