Степан Колесник…. Рідкісний журналіст і письменник…. Відійшов за межу, а ще торік обробляв свою дачну ділянку, виростив великий урожай городини, показав, як консервує її в різних банках і т. ін. У 90-х роках приятелювали ближче, коли він працював доцентом на факультеті журналістики (нині Інститут) в одному (жовтому) корпусі з філологами.
Він принагідно в деталях розповів мені, як його «звільнили» в 1964 році з журналістської роботи за статтю “Верблюд і капуста”. Потім позбавили партійного квитка, а вдалося поновлюватися лише за заявою до Партійного з’їзду. Це було тоді, коли керував партією в Україні Петро Юхимович Шелест.
Коли вигнали за межі партійного керівництва і самого Шелеста (за книжку “Україна Наша Радянська”, в якій кадеб’ятники прочитали націоналістичну абревіатуру УНР, тобто – Українську Народну Республіку), Степан Колесник чи не першим із журналістів відвідай Шелеста на його відлюдькуватій дачі, і він йому розказав, що підробляє на хліб-сіль у дачних сусідів плетінням українських тинів (з лози). Спочатку виплів собі, а потім почав одержувати замовлення на цю традиційну українську загорожу від багатьох таких же, як він, відставних партійців. Забув я тільки, на якій території підмосков’я була ця Шелестова дача з тином….
Можливо, Степан Павлович описав це і в своїх мемуарах, але вони мені не траплялися. Остання з ним зустріч була в лікарні у Феофанії. Мене туди загнала простуда від кондиціонера, а він просто оздоровлювався. Здавалося, що йому не буде віка. Він почувався загалом бадьоро і при добрій пам’яті, але з часом, очевидно, роки взяли своє….
Степане Павловичу – многії літа на Небесній дорозі!
Михайло Наєнко
P.S.
У статті «Верблюд і капуста» («Радянська Україна», 1964), викривав колгоспну безгосподарність і некомпетентність радянського та партійного керівництва (так пишеться в ЕСУ).
