Учили ж ми, совки неотесані, за Карлом Марксом, що руснаки, себто українці, вплетені до «віночка» неісторичних народів. Ой, чого лишень тоді не вчили. Раз-по-раз спливає в пам’яті. Не перераховуватиму прізвищ тих лекторів, які так і пхнулися прищепити, зосібна, мені таку думку. Ще за часу, коли Володимир В’ятрович відстежував хто із нас, українців, праведний, а хто грішний, взяли та й перейменували в Києві вулицю Петра Шелеста.
Звісно, я отримав освіту не в Лембергу, а Кийові. То й обурений, що В’ятрович, не розібравшись в історичних перипетіях столиці, одним махом, як галицько-москвофільський комуняка, звів нанівець декомунізацію в місті над Дніпром. Адже Петро Юхимович Шелест, як на мене, був не тільки – перший секретар ЦК КП України…
На моїх очах, тоді кореспондента «Народної газети», перепоховали прах П. Шелеста на Байковому кладовищі, точніше з Москви урну Шелеста, неугодного русифікаторам Брежнєву й Щербицькому, підгребли в могилу тещі Петра Юхимовича (сяк поводяться тільки негідники).
Звісно, з П. Шелестом я не був знайомий. Але з одним із його сподвижників, скажемо, українозатором – так. Ідеться про Павла Максимовича Федченка. Моїм навчителем і рятівником на журфаку (аби не він, я б не 
закінчив Київський універ Шевченка, стерли б у порох запобігливі когути!)
Від сього сивочолого, мудрого українця я наслухався багатенько вже за часів Незалежності, коли на Українському радіо вів авторську програму «Четвертий універсал». Павло Максимович частенько бував на моїх передачах, а опісля, бувало, й чаркувались у його домі (до слова, за правління Шелеста П. Федченко очолював відділ культури ЦК КПУ).
Якось з П. Федченком зайшла мова про Миколу Глущенка, кажу, що маю акварель «Карпати напровесні» сього художника. На що вишукано-дотепний Павло Максимович витіювато посміхнувся:
– Знаєте, Ярославе, а я бачив альбом з акварелями Гітлера, підписаний Глущенку: «Моєму вчителю». Сам Микола показував мені. Потому цей раритет одібрало від нього КҐБ.
Що тут скажеш!
Ні Карл Маркс, ні Володимир В’ятрович не відберуть у мене мою ж Історію. Позаяк пиндючливі гітлери, сливе небезталанні художники, повсякчас знають хто їхній Учитель! Хоч зчаста про те замовчують.
Ярослав Орос
