Суспільство

Тестування совістю

… Їхав прощатися з Віктором Женченком, письменником-побратимом. Він не зміг здолати коронавірусну атаку: пролежав близько двох тижнів під кисневою маскою і помер. Прощалися біля стін столичного Будинку письменників, що на вулиці Банковій. Добиратися на траурну церемонію довелося метрополітеном.

Віктор Женченко

І ось уявіть собі – я з прощальними трояндами в руках і сумними думками-спогадами, а довкола не полічитипасажирів метро без масок чи з масками що сяк-так прикривають рот. Знаєте, в цей момент хотілося криком кричати: «Люди, ви що – подуріли?! Яких вам іще потрібно жахливих статистик. щоб ви нарешті натягнули на писок маску?!»

Напередодні в Києві за добу зафіксували 1455 нових випадків коронавірусу і 54 смерті від Covid. Таку ж добову кількість померлих фіксують вже не один день. Найбільші смертельні ужинки від початку пандемії! З огляду на нехлюйське ставлення співгромадян до цієї напасті загрози неважко спрогнозувати: страшна косовиця тільки дужчатиме. Той-таки замкнений простір Київського метрополітену при такій кількості «безмаскових» перетворюється на звичайнісінький розсадник коронавірусу.

Прикметно, що маски ігнорує переважно молодь. Та категорія, яка живе у соцмережах і аж ніяк не може нарікати на свою необізнаність. Що ж тоді керує молодими людьми, якщо вони відверто ігнорують небезпеку і вже тим наражають на неї оточення. Як на мене, тут проблеми совісті. Уже всім достеменно відомо, що маска не захищає здорового від хворого. Зате хворий, який правильно носить захисну маску, перестає бути джерелом поширення хвороби. Так, ті, хто у масці, захищають передовсім ближнього. Але й себе.

Коронавірусна хвороба – величезне випробування для народів. Якщо суспільство здорове морально, йому значно легше перебороти тілесну хворобу. Випробування на мораль наше суспільство, на жаль, проходить із великими проблемами. Згадайте, як два роки тому у нас кричали про те, що бракує масок, антисептиків, вакцини. І правильно кричали. Міністр охорони здоров’я України справедливо поплатився через цю критику своєю посадою.

І ось вакцини начебто вдосталь. І що ж? Критикани не вмовкають: бракує кисню, бракує медперсоналу… Зате майже не чутно гучної публічності про тих байдужих, безсовісних співгромадян, через яких ми ніяк не можемо призупинити цю кляту хворобу. Де розслідування чергового підлого удару, нанесеного Російською православною церквою в Україні, яка через своїх агентів ФСБ у рясах проводить антивакцинальну політику? Де інші розслідування проти тих, хто розповсюджує у громадських місцях листівки з маячнею про «загрози життю», для тих, хто вакцинувався проти ковіду? Отут явні претензії до яловості влади і силових структур.

А тимчасом хвороба століття катастрофічно поширюється, викошуючи люд сотнями. Під супровід галасування «правдолюбів» про «конституційну свободу вибору» щодо вакцинування, мовляв, це справа суто добровільна. Воно-то так, але як бути з тим-таки конституційним правом на життя і здоров’я тисяч і тисяч людей, яких невакциновані реально наражають на смертельну небезпеку? Це той випадок, коли елементарний егоїзм стає злочинним.

Однакова між нами тимчасовість.
Лиш різний код у кожного в крові
І різний вміст того, що зветься совість.

Нині практично вся Україна стала «червоною зоною». З 1 листопада жорсткий локдаун запроваджує столиця. Країна зустріла нову навалу пандемії з вельми вутлим відсотком вакцинованих. Лише тепер, коли запахло пеклом, пункти вакцинації наповнилися людьми. Але цього недостатньо, щоб виробити колективний, суспільний імунітет від цієї планетарної напасті. Залишається вкотре закликати власних співгромадян до свідомої поведінки. Хоч кров з носа, а маємо вже і тепер навчитися взаємовідповідальності, люди!

Микола Гриценко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.