Від теми укрсучліту та її «класиків» нарід чомусь так збуджується, що я вирішила розповісти ще одну історію. Спілка письменників України, аби всі знали – це сьогодні просто громадська організація.
Щойно відбувся черговий з’їзд цієї ГОшки, на якому з її лав були відсіяні останні інакодумці. І ось чому. У Михайла Сидоржевського (це чувак, який очолює Спілку і чомусь називає себе письменником, хоча жодного художнього твору він не написав), на сьогодні лишилося єдине завдання – оголосити Спілку банкрутом і продати маєток Лібермана, що на Банковій, 2 – останній, але найлакоміший шмат колись могутньої спілчанської нерухомості, розкраденої за роки незалежності в пух і прах.
Втім, Михайло Сидоржевський – звичайно ж, не самостійний гравець, в просто пішак при кількох спілчанських сірих генералах.
Один із них ще на початку 90-х зрозумів, що бути активістом набагато прибутковіше, ніж поетом. Через деякий час свій «вишиванковий активізм» він конвертував у депутатський мандат. Сидів у ВР кілька скликань, а за каденції Януковича опинився у депутатській групі «тушок», очолював яку відданий до кісткового мозку чєловєк Януковича. До речі, тоді в тій же групі перебував і нинішній «бобік Банкової», син великого українця і патріота на ймення Тарас…
Поету було дуже соромно, я не сумніваюсь, і душа у нього боліла за власну репутацію, але десять тисяч доларів, які він, як подейкують, щомісяця отримував як зарплату за своє членство у цій проригівській депутатській групі, думаю, трішки компенсували його страждання. А потім за гроші хазяїна був виданий ще й багатотомник «поета» з золотим тисненням на палітурці…
Між іншим, якщо це повне видання творів, то туди мусить увійти і ось цей вірш:
«Наброснявілі верби – хором
хотіли зрадувати всіх,
то в перешепті двоскладове
хитали слово на гілках: Ле-ні-н…». Ну і так далі, але не будемо відволікатися на це графоманство…
Словом, сьогодні Спілка письменників вийшла на свою «фінішну пряму». І маєток Лібермана, який свого часу не вдалося прикупити Медвечукові, думаю, вже зовсім скоро буде виставлений на торги — не без допомоги саме отих сірих спілчанських генералів…
А оскільки під час останнього збіговиська у спілчанській президії я завважила ще одного «бобіка Банкової», якого чомусь досі називають поетом, хоч від поета там лишився лише ЦИБУЛЯчий дух, то, думаю, саме мешканці президентської адміністрацї накинули оком на один з найгарніших пам’ятників архітектури Києва, тим більше, він стоїть упритул до президентського палацу…
Так що, якщо хтось ще не встиг побувати всередині і помилуватися казковими інтєр`єрами маєтку – поспішайте! Скоро, судячи з усього, цей прекрасний будинок стане чиєюсь приватною власністю…
А Спілка?!
А що Спілка..? Її вже, фактично, не існує.
Галя Плачинда
