До сонму малоросів приєднався і Софроній… Їх, таких, було і є багато — на позір щиро українніших, ніж оточення, але в глибині — звичайні лякливі малороси, з отою хитруватістю лукавою, про яку малорос Кучма (він же президент України, що найдовше правив Украйною і створив олігархат) казав: «Ми, украінци, с прідурью»…
Митрополит черкаський Софроній Дмитрук міг годинами цитувати Кобзаря, а митрополит Володимир Сабодан мав найбільшу колекцію «Кобзарів» — і шо: як служили Москві вірно, так і були погребені нею.
Пригадую, як президент Кравчук водив по подвір’ю Троїцького монастиря в Чернігові архієпископа Антонія Вакарика, сподіваючись навернути його до незалежної української Церкви, щоб слідував за митрополитом Філаретом Денисенком. Спостерігаючи сю сюр-картину (ідеолог компартії України хіба не знав про глибоке закріпачення архієреїв російської церкви московським КГБ?!), я казав начальнику охорони президента Гайдуку: «Що він робить! Це ж безнадійно!»
Та хто звертав тоді увагу на слова худющого 29-річного керівника прес-служби представника Президента в області…
Антоній, що був родом з Буковини і, як сміявся отець Петро Кириченко, підірвав сільське господарство Буковини, висвячував на Чернігівщину тамтешніх комбайнерів та доярів… Цей Антоній так і помер в лоні російської церкви. Колись я привітав його з якимось святом, побажавши переходити нарешті до української церкви, і він відповів мені листовно (!), мовляв, я веду корабель Христової Церкви, а ти хто такий?!
Я відписав йому, що тільки на Суді Вишньому буде відомо куди він завів той корабель, а зараз нема чого гоноритися…
Він так і помер в лоні московської церкви. Згодом якийся його родич, що на Чернігівщині політикує в партії Ляшка, назвав себе його внуком… Я публічно здивувався: як то в монаха, що ніколи не був одруженим, є внук… Та менше з тим…
Софроній Дмитрук, який щойно відійшов на звіт Вишній, так крутійствував із Собором, де була проголошена автокефальна українська Церква, що й сам, думаю, заплутався. Наївний Порошенко дав йому орденок, маючи надію ним пересилити міазми КГБ — не помогло, на Собор владика Софроній не прийшов.
Пригадую, як він розказував, що ще митрополита Філарета шкварив у часи совєтські, щоб була українська автокефалія. Так ось Філарет знайшов у собі сили відірватися від московської цяцьки і нагайки, а Софроній продовжував і далі його чмарити — мовляв, доки ПЦУ очолює Філарет, він туди ні ногою. Філарета дипломатично усунули, а Софроній нової відмазки не придумав…
… Їх, таких колекціонерів «Кобзаря, багато — злукавлених московською імперією, навічно застряглих у пазурах КГБ\ФСБ, інфікованих незнищенним малоросійством з українською мовою і московським напрямком думання.
Не зважаймо на них — лишіть мертвим ховати своїх мертвих, а самі йдімо вперед — до України без імперського туману ув очу, до світла Євангелії, де Христос — то Любов, і в світлі його нема місця московському обрядославству, що має прикид православія.
Василь Чепурний
