Про епітет. Про той, що його премудрий єврей Віктор Шкловський (задушевний приятель українця Олександра Довженка) колись представив так: «І ось з’явився епітет, який не вносить у слово нічого нового, а тільки підновлює його померлу образність».
Вичитав оце гуртове покаяння цілої редакції солідної газети з приводу, як там пишуть, «бузувірської позиції щодо результатів виборів президента і майбутніх парламентських перегонів», яку, цитую далі, «без зазначення місця роботи, оприлюднив на приватній сторінці у соціальній мережі Facebook» їхній співробітник і, знову цитую, «яка не має нічого спільного з редакційною політикою «Голосу України».
Стара редакторська звичка зачепила мислію за оце «бузувірство», і та стала, мов укопана.
Війнуло тоталітарним погребом.
Тим, що його колись ретельно дослідив Роберт Конквест.
Без жодного наміру вступати з шанованими колегами у дискусію наведу 2 статті з академічних словників.
Отже, новітній двадцятитомний «Словник української мови» («Наукова думка», 2010, т. І): «БУЗУВІР. Людина, яка виявляє крайню релігійну нетерпимість до інакодумців, жорстоко переслідує їх; запеклий фанатик».
А це давніший, одинадцятитомний «Словник української мови» («Наукова думка», 1974, т. V): «НЕГРИ (одн. НЕГР). Назва корінного населення тропічної Африки, яке має темний колір шкіри і належить до негроїдної раси, а також нащадків африканців-негроїдів, примусово переселених у ХVI – XIX ст. в Америку».
Є на цій-таки 280-тій сторінці ціла словникова стаття про слово НЕГРИТОСИ, і — гей, не дивуйтесь, добрії люди! — воно тут теж не лайливе, не таке, що роздуває ксенофобію, а цілком нейтральне, навіть благопристойне, проілюстроване цитатами з класиків літератури.
А отже.
Не ведімося на епітети, не відновлюймо померлу тоталітарну образність. А тим паче не рядімося у мантії суддів: у нас — вірю! — свобода слова і — так само вірю! — нетенденційний, фаховий, об’єктивний суд.
А тому карати без волі Феміди звільненням з роботи журналіста за його особисту, «без зазначення місця роботи» — хай і не безспірну– думку (а такою обіцянкою підсумовує свою покаянну заяву поважна газета) — оце, напевне, таки ближче до того любого редакції епітета.
Валерій Ясиновський
