Суспільство

Турецька морва

Ага! І не тра мені казати, шо то якась там шовковиця.
Морва і всьо. Бо ж зрозумій, се все одно, шо для українського вуха «хлєп». Ну, зрозуміло, шо то якесь їдло.

Та коли ти чуєш ХЛІБ, то се вже не їдло…
Е, нє!!! Для тебе звучить вже шось вічно смачне і вічно святе!

З самого дитинства, я тяжко любив тую морву, але знав її тілько смак, а не наїдався ніц. Бо в нашім садку вона не росла, а до скупої Завхозихи мама наказала не лізти. Бо навіть сам чув від сусідів, шо та Завхозиха така захланна, шо най сама ся вдавит, тоюв морвов.

А тепер я подумав, як багацько інгредієнтів вариться в історичному казані людського життя.

Лише один приклад.
Українець Файфура, в жилах котрого тече частина крові, його пра-пра-прадіда Тайфура, чистого турка. Турецький воїн, який воював десь під стінами турецької фортеції, в відомому нині Кам’янці-Подільському. Але відвоювавши, закохався тут у мою (думаю дуже файну), пра-пра-прабабку. І пішло рости і розвиватись ціле древо Файфур. (буква «Т», трансформувалась на «Ф»).

Пройшли віки.
Опинився сучасний Файфура на гастролях в Туреччині. І там предобруща українка Ольга, з німецьким прізвищем Шумахер, купує і дарує мені саджанець, чого б ви думали — морви.

Посадив у київську піщану земельку, і от через рік, маленьке деревце, на зріст всього сантиметрів з дев’яносто, вже рясно потішило соковитими ягодами.

Тож якщо нарік, хто захоче шовковиці, то хай іде на чужі села. А хто зажадає посмакувати морви, то приходь до мене. Наїмося від пуза і душевно пофайфуримось.

Сергій Файфура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.