Отже, таки сходив на фільм «Це в останню чергу кіно як твір, створений мовою кіно. Оператор пришпандьорив камеру, ще й забетонував. Так знімали вистави на театральних сценах в СССР…
Про гру акторів не маю права нічого казати, бо режисер не поставив жодних завдачнь оператору, отже, актори теж були обділені його увагою. А гра актора — це теж завдання режисера.
Костюми — такоє, історики й реконструктори до всього дотойво, якщо не вони особисто були залучені. Причому всі, списком. Про людські якості месії Сашка Лірника я не раз писав та говорив, він там сценарист, і в кадрі також є…
АЛЕ!
У столичному кінотеатрі «Баттерфляй» (Ультрамарин) зручні сеанси. За мною була черга, всі — на «Хоругву». Зала — повна більш, як на дві третини. Глядач — україномовний. Не всі з дітьми, хоча дітей чимало. Проте чимало й старших людей.
На жарти в форматі вертепу реагують бурхливим сміхом. На феміністичні — так само. На маскулінні — активно. В фіналі підспівували колядникам і аплодували.
До історії жодних зауважень: той випадок, коли проста триактна драма, доступна за формою та змістом, із правильними ідеологічними посилами (ідеологія для мене — не матюк, якщо що, правильний — теж потрібне слово). Місцями навіть забував, що сценарій творив головний протоукраїнець Галактики — проникся, переживав, чекав, як же ж далі вони викрутяться.
Висновок: для мене все в цьому фільмі, саме в цьому, компенсує історія. Історія виразна, розбірлива.
До речі, квиток на «Хоругву» коштує 120 гривень, але десь є й дешевше.
Андрій Кокотюха
