Виживуть ніжні… і переможуть!
Ніжних на всій земній кулі обожнюють.
Знають із самого дня народження
Ніжні, що виживуть і переможуть!
Ми стали сильнішими, хоча майже сивими,
І не уявляли, на що ми спроможні,
Відтак залишаймося завжди красивими,
І виживуть ніжні… і переможуть…
У кожному подиху, погляду, дотику,
У кожному слові та в усмішці кожній
Ми відчуваємо вірою й досвідом,
Що виживуть ніжні… та переможуть.
Ми станемо ще вродливіші та гожі,
Ще більше щасливими, більше заможними,
Ми все подолати та втримати зможемо,
Так, виживуть ніжні… і переможуть.
Виживуть ніжні, молитва тендітна,
Що з ніжністю всіх читачів заворожує,
Вже знають дорослі та впевнені діти,
Що виживуть ніжні… і переможуть!
Ніжні спиняють навали ворожі.
Ніжність, як сонце, в серцях ототожнюють.
Ніжні – як діти, як воїни Божі!.
Виживуть ніжні… і переможуть!
(Андрій Пермяков. Ніжні переможуть. К. 2023)
Рівнянин Андрій Пермяков (термін Андрія, він поділив жителів Рівного на “рівнян” і “рівнюків”) наскрізним мотивом своєї нової книжки віршів та оповідань зробив фразу “Виживуть ніжні”, обігравши назву книжки оповідань “Виживуть ніжні”, видану російською мовою 2020, одеситки (тепер киянки) Олени Андрейчикової.
За останні років шість Андрій став помітною фігурою різноманітних літературно-театралізованих проектів, як в Україні, так і за її межами. А його вірші перекладені іспанською (книжка вийшла 2023 і була представлена на книжковому форумі в Буенос-Айресі самим автором), англійською, польською. Так, це не зовсім література, це літературно-театралізований мікс, але різновіковій публіці цікаво слухати харизматичного і експресивного чоловіка, який пройшов світоглядну еволюцію, починавши писати російською і перейшовши виключно на українську (бачу, що редактором цієї книжки, як і попередньої, яка є в мене, виступив Олександр Косенко).
Його вірші є своєрідними джазовими, рок-н-рольними композиціями та імпровізаціями. Вони дуже соціяльні й конкретні. А з повномасштабної кацапської агресії наскрізною ниткою проходить тема війни, трагічна, драматична, але домінує жанр оптимістичної трагедії.
Оповідання Пермякова по формі ближчі до бувальщин та есеїв, але сюжет динамічний, діалоги живі.
Добре, що у нас є такі автори, які не страждають “муками творчости”, а роблять те, що потрібне і на часі. Й попробуй сказати, що це не література, якщо вона б’є ворога і лікує душі українців. І що не менш важливо, – відкриває героїчний дух українства світові.
Євген Баран
