Я зауважив одну характерну рису настроїв суспільства. Ну, гризня між фанатами Зе і По – це відома річ. Зустрічаю тих, хто свої дописи на Фейсбук про ліки для геморою або поламку унітазу завершують прокляттями на адресу Порошенка. Є Такі, що раніше його любили, а тепер зненавиділи і мають теплі почуття до Зеленського.
В свою чергу порошенківці наїжджають на Зеленського, навіть якщо він особисто ладен повести армію в наступ і прибити Тризуба до стін Кремля… Хоча, зауважу, остання пресуха показала: «какім ти біл – такім астался!»
Але ще одна тенденція, яка збереглася і є сталою. Це наїзд на тих, хто провадить якусь позитивну діяльність. Є такі, хто обкидає лайном навіть колег, а не політиків. При чому колег, які щось роблять і не є корупціонерами чи зловмисниками. А що вже казати про посадовців?! Серед них, уявіть собі, трапляються ті, хто не краде, а робить щось позитивне, наприклад, звільняє країну від ворога.
Так ось висмикуються якісь блохи, звучать заклики не творити собі кумирів (навіть тоді, коли ці посадовці мінімально присутні в ефірі), звинувачують у совковому стані нашу армію, хоча жоден чарівник не зможе змінити совковий менталітет одним порухом пальця.
Чи можливий в такій атмосфері уряд національної єдності?
Тим більше, коли голова офісу президента, зібравши навколо себе колишніх ригів, намагається збудувати щось таке, що вже Янукович намагався будувати.
Юрій Луканов
