Якось, будучи молодим журналістом, брав інтерв’ю у відомого художника.
«Як ви навчилися так малювати?»
«Як це «так»?
«Так сильно, виразно, переконливо…»
«В мене була добра школа».
«Мабуть, академія?»
«Так. Вона називається – Життя».
«Яким би ви намалювали свій портрет?»
«Що його малювати!
Це давно вже зробили інші. Сонце фарбувало мою шкіру засмагою. Робота малювала на моїх руках мозолі. Змагання розмальовувало тіло синцями і шрамами. Кохання розписувало моє серце квітами. Втома малювала кола під очима.
Вік сріблив моє волосся. Терплячість золотила мою вдачу. Час ліпив зморшки. Гіркота втрат тонувала очі смутком. Пізнання висвітлювало мій розум. Надія забілювала чорноту відчаю. Віра покривала ясними барвами полотно моєї душі…
Ось вони – великі Живописці, дивовижні Майстри!
Це вони творять, а ми лише бавимося пензлями…»
