А. Толстой, коли працював над романом «Петр Первый» (1940 р.), написав таке: «Есть две Руси. Первая, Киевская, имеет свои корни в мировой, а по крайней мере в европейской культуре. Идеи добра, чести, свободы, справедливости понимала эта Русь так, как понимал их весь западный мир. А есть еще другая Русь – Московская. Это – Русь Тайги, монгольская, дикая, звериная.
Эта Русь сделала своим национальным идеалом кровавую деспотию и дикую жестокость. Эта московская Русь издревле была, есть и будет полнейшим отрицанием всего европейского и яростным врагом Европы».
Зрештою, все це слова, слова… Термінологія… А по суті Толстой висловив глибоку й важливу правду. Київська та московська “русі” таки існують, співіснують і дедалі чіткіше вимальовують свою несумісність. Обидві давно втратили свою культурну сутність, переходять, кожна по-своєму, від одної метаморфози до іншої.
А от природну сутність (перша – землероби, друга – кочівники) зберігають обидві. І якщо говорити чесно, то ніхто не знає й не відає, чиє буде зверху. Але кожному достойно боротись за СВОЄ, і вся плутанина виникає тільки з того, що люди розучилися впізнавати й розрізняти СВОЄ й ЧУЖЕ.
Розучилися впізнавати й розрізняти ПРИРОДНІ властивості свого й чужого, які завжди лежать і основі всіх серйозних конфліктів.
Василь Триліс
