Час зізнатися, що книги вирощують, а не пишуть. Як кожна квітка в букеті сама за себе промовляє, так і слово в рядках, так і кожен рядок у книжці.
Є запитання, на які відповідати найважче: про що ти пишеш і як? Добре, що помагають самі читачі.
Якось виступав у Полтаві, в обласній бібліотеці.
Під кінець зустрічі взяв слово легендарний філолог Олексій Неживий. Увага моя ожила.
«Я довго думав, до якої би літературної течії віднести вашу прозу. І не знайшов куди притулити. Це окрема ніша. Це – генетично-центрична експресивна міфопоетика».
Іншим разом у Львові, на зустрічі з викладачами Політехніки. Хтось із перших рядів запитав: «Скажіть двома-трьома словами про що ваші книжки».
Я на мить замислився, і тоді в глибині зали підвівся статечний бородатий чоловік і сказав: «Я міг би відповісти, бо прочитав майже все. Ці книги вчать, як не бути дурним і бідним…»
Тепер я знаю, як пишу і про що мої книги.
Мирослав Дочинець
