21 вересня 1993 року на «Співочому полі» у День міста Назарій Яремчук виступив у Тернополі востаннє… Час від часу переглядаю останній виступ Назарія Яремчука у Тернополі. На щастя, цей запис у мене зберігся. «Співоче поле». День міста (на початку 1990-их його відзначали не 28 серпня, а 21 вересня). Прохолодний напівтуманний осінній вечір…
Назарій Яремчук мав завершувати святкове дійство (до нас він приїхав зі святкування у Славуті, що на Хмельниччині). Уже виступили «Соколи» (тоді ще разом з Іваном Мацялком, який саме відзначав свої 39 уродини. Брати Мацялки були в глибокій зажурі, адже напередодні поховали рідного батька у родинному селі Батятичі, що у Кам’янка-Бузькому районі Львівщини. Проте запланований виступ у Тернополі не відмінили: така доля митця, довелося, як у класика віршованого слова – «крізь сльози сміятись…»).
Назарчик лише приїхав, відразу ж висловив співчуття Михайлові та Івану Мацялкам. Співали Інеса Братущик та Орест Хома, коли автом під’їхали Назарій Яремчук з Павлом Дворським. Першим вийшов Павло. Концерт затягувався. Глядачі на «Співочому полі» не розходилися.
Хай не образяться інші – більшість прийшла, щоб побачити і почути Назарія. Він вийшов на сцену близько опівночі. У темному костюмі і білосніжній сорочці. Вродливий, щасливий, незабутній… Хто б міг подумати тоді, що співає у Тернополі востаннє…
Незрадливе почуття батьківщини у Назарія інколи навіть викликало подив у людей. Скільки разів його кликали до Києва, обіцяли шикарні умови, квартиру, престижне авто, «золоті гори»… Але на жодні вмовляння він не піддавався.
«А хто ж тоді залишиться у Львові, Луцьку, Тернополі, якщо Київ забере до себе Ігоря Білозіра, тріо Мареничів і Анатолія Горчинського?» — казав він. І жартома додавав: «Якщо б Карпати пересунули ближче до Дніпра, я б уже давно жив на Хрещатику!»
Нині важко сказати, хто любив більше Назарія — Буковина чи Тернопілля. Як там не було б, істина одна: Назарій завжди любив Тернопіль незрадливою любов’ю, а Тернопіль — його. Співака вабило наше озеро (тоді ніхто не говорив «став»), він любив гуляти набережною, заходити у церкви, шанував наше перше в Україні «Співоче поле». Він гордився, що одне з найбільших і найпотужніших тернопільських підприємств очолював Роман Яремчук, фахівець-виробничник з таким же прізвищем, як і в нього.
А ще… він тут мав вишукану незрадливу публіку. Золоте правило: талановитий співак має такого ж талановитого глядача. «Контакт з тернопільським глядачем — а я виступав на усіх ваших сценах: у філармонії, «Березолі» (колишній «Октябрь» — дивовижно, у Тернополі російська назва!? Коли навіть у Києві Палац «Жовтневий»! – авт.), «Текстильнику», у Палаці культури «Ватра», — основа. Без цього неможливо. Як це може бути – вийти на сцену і настроїти проти себе глядачів, слухачів, які прийшли до тебе з відкритою душею? Треба навпаки: до них — ще з відкритішою душею. І все, що є, — якщо воно є, — повинно бути віддано без остатку».
Михайло Маслій
