Якби українці мали здатність шанувати своїх, сьогодні б відзначали 70-річчя Володимира Кашки. Бо це був цікавий письменник – скажімо, видатний читач Юрій Мушкетик дуже цінував його повість “Житло” (багато хто з нас її читав?). Бо це був своєрідний філософ, який відлунюється хіба десь ноткою в писаннях Костянтина Москальця та Андрія Деркача (який тепер воліє зватися Анваром).
Бо це був перший голова БОТУМ – Бахмацького об’єднання Товариства української мови (тепер – «Просвіта»). Саме БОТУМ виступало офіційним організатором батуринських заходів під час легендарного походу «Дзвін-90». Звісно, організаційно-дозвільні питання ми зі Ступаком вирішували, але афіші закликали від БОТУМ.
По-моєму, саме Володимиру Кашці належить ідея встановлення на Гончарівці пам’ятної плити гетьману Івану Мазепі. Першої в Україні, до речі.
Пригадую, як ми зі Ступаком, селищним головою Згурським та районним архітектором ходили там і вибрали місце під грушею. Що потім, через роки, коли вже туди поїхали численні делегації, дало змогу Івану Драчу написати: «І чорну грушку з Мотриної груші на чорний спомин я тобі привіз»…
Текст для плити очевидно писав Володимир Кашка. А ось із портретом трохи помучилися, бо жодного, канонічного так би мовити, зображення гетьмана на той час ми не знали…
Василь Чепурний
