Культура

Реанімація давньої пісні

… Пісня не вмирає, поки існує будь-який її матеріальний запис (на нотному папері, на грамплатівці, в людській голові, в інтернеті тощо). Це еквівалентно анабіозу в живій природі. Зерно може пролежати сотні років — а потім зійти й дати плоди!

Мені траплялося відновити пісню по пам’яті під впливом якогось випадково почутого фрагмента, можливо навіть з іншої пісні чи інструментального твору.
Але набагато частіше це відбувається досить просто: відкриваєш пісенник, наприклад, виданий Андрієм Хвилею у 1933 році, і бачиш там абсолютно невідому, ніким ніде давно не співану «Ой ти, дівчинонько,/ Чи з паперу пошита?/ Держала козака/ Аж до самого світа».

Мертва пісня?
Та нічого подібного! Розбираємо ті простенькі ноти, додаємо трохи свого досвіду в народному співі, трохи уяви, трохи фантазії… і ось уже всі «Чумаки» співають цю маленьку перлинку так, ніби вік її співали. Так само – «Чумак вози обертає», «Іване, Іване, раз!»…

Як охоче оживають чумацькі пісні, що пролежали в стані клінічної смерті півтораста років! Яка то втіха дати такій пісні розплющити очі, глянути на білий світ, задзвеніти на весь голос! А що робиться з людиною, котра потрапляє на хвилю давньої пісні…

Оце ж і питання — хто потрапляє?
Хто це чує? Кому це треба?
Отут справді сум. Сумно не тому, що таких людей мало. А тому, що вони щиро вважають, що то — минуле, що потрібні нові пісні.

Вони просто сном-духом не знають, яку красу закинули на смітник. Просто НЕ ЗНАЮТЬ!!!

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.