Для мене зміна дати святкування Різдва – це, в першу чергу, єднання з цивілізованим світом. А ще – додаткове дистанціювання від Росії. До того ж наші Різдвяні традиції мають не так багато спільного. У нас Святвечір, у них – сочєльнік (на честь поїдання коржиків, смажених на конопляній олії). У нас – колядки та щедрівки, у них – овсєньки.
Це пісні, з якими ходили випрошувати хлібні і м’ясні наїдки.
«Авсєнь, авсєнь, Падавай савсєм!
Кішку да ножку в заднюю окошку».
А якщо не отримували курячої ніжки, мали асортимент пісенних погроз-побажань, як-от ця:
«На Новий год — дубовий гроб,
Асінава тєбє кришка, желєзна задвіжка!»
Нас із ними не єднає ні історія, ні релігія, ні традиції, ні народні пісні, ні характер, ні менталітет. Лишається лише мова. Все життя ми знали Діда Мороза (поцуплений образ Санта-Клауса), відзначали Різдво 7 січня й недостатньо шанували Святого Миколая (реальної особи, Єпископа Мирлікійського). І нам вистачило двох років, щоб взяти на себе відповідальність, усвідомити правильність цього кроку та пристати до нової дати.
Все життя багато українців говорили російською через те, що українську Російська імперія 400 років нещадно нищила. Російська – для когось є мовою матері лише тому, що її дідусів і бабусь за українську позбавили життя.
Може, час так само домовитися і, підтримуючи одне одного, об’єднатися в переході на мову своєї держави? Розірвати останні пута? Українська не свята й не тільки літературна, вона – жива. Це нормально помилятися, запинатися, задумуватися над перекладом, часом бути недосконалим у словах, вживати суржик спеціально чи ненароком, використовувати діалект свого регіону…
Але жити українською, любити українською, перемагати українською. Переходьмо відсьогодні разом на світлий бік. На мову свободи і гідності. З Різдвом Христовим!
Елізабет Бельська
