Книжку Андрія Аркана «Я Іоанн…» ще торік видало львівське видавництво Літературна Агенція «Піраміда. Книжка про найзагадковішу постать з усіх мені відомих — Іоана Георга Пінзеля. В середині ХVIII-го століття на Поділлі, в околицях Бучача хто зна звідки з’являється дивний майстер сніцарської справи, себто майстер художнього різьблення, котрий називає себе Пінзель. Чи є це справжнє родове прізвище майстра, а чи псевдонім, в якому чується назва мистецького інструмента pinsel, себто пензель, малярна щітка — про це ми найімовірніше ніколи не дізнаємось. Як і не дізнаємось багато інших загадок, якими оповите життя і смерть цієї людини.
А тим часом десь 1740-х років відомий польський магнат, меценат та доволі скандальна особистість того часу Микола Базилій Потоцький, що того часу проживає в Бучачі, для будівництва храмів, палаців та цивільних споруд запрошує знаного львівського архітектора 
італійського походження Бернарда Меретина. А вже той для оздоблення своїх творінь знаходить досі невідомого майстра — Іоана Георга Пінзеля.
Протягом двох десятиліть Пінзель створив шедеври скульптурного мистецтва, подібних яким нема в світі. 3-го травня 1751-го року в Бучацькому костьолі під урочистий спів хору хлопчиків та в супроводі дівчаток в білосніжних вбраннях до вівтаря іде вдова Маріанна-Єлизавета Кейтова, щоб стати дружиною відомого у всій околиці та в самому Львові майстра Іоана Георга Пінзеля. За кілька років вона подарує Пінзелю двох синів — Бернарда і Антонія.
На межі 1761-1762 року слід Пінзеля губиться назавжди. З церковних книг стає відомо, що вдова Маріанна-Єлизавета Пінзльова виходить втретє заміж за Іоана Беренсдорфа. Коли, як і де помер попередній її чоловік – залишилось таємницею до наших днів. Слід самої Маріанна-Єлизавети та нащадків Пінзеля ледь проглядається десь в далекій Баварії, але далі теж губиться в просторі і часі.
Та вернімося до самої книжки.
Автор назвав свій твір бароково-рококовим романом. Дуже влучно! Адже Пінзель творив саме на зламі цих епох. Рококо в цей час було модним і всюдисущим. Але майстер, наче противлячись цьому, тяжів до стриманості і величності, що притаманно було для епохи попередньої. Та я назвала б книжку Андрія Аркана по іншому. Для мене це роман-колаж. Цей твір наче складений з окремих картинок, що віддзеркалюють суть подій, пов’язаних з Іоанном Пінзелем. Це ідеальний матеріал для сценарію фільму чи вистави. В ньому відчувається сценографія в усіх її барвах і образах. А ще чується музика тієї епохи: Моцарт, Бах, Вівальді. Сподіваюся, ми таки побачимо історію Пінзеля, втілену на сцені чи в кіно.
В книжці Андрія Аркана є ще одна цікава особливість. Після своєї художньої розповіді автор, як післямову, подає на суд читача свій есей-дослідження про Іоана Пінзеля. Ця праця на 40 сторінок, як на мене, має не меншу цінність, ніж сам роман. В ній автор викладає добрий десяток версій того, звідки походить майстер Пінзель і ким він був відносно історичних постатей ХVIII-го століття. Особисто мені це дослідження було дуже цікавим.
Особливо хочу відзначити поліграфію книжки. Крім цікавої обкладинки вона насичена ілюстраціями, в яких використані світлини реальних скульптур Іоана Пінзеля. Це надає книжці особливої презентабельності.
Ця книжка буде цікава людям, яким, як і мені, цікава непересічна особистість великого майстра Іоана Георга Пінзеля. А ще вона може стати базою для грунтовнішого дослідження чи глибшого художнього твору про цю загадкову постать.
Після прочитання книжки «Я Іоанн…» мені захотілося знову проїхатися Поділлям, завітати в Бучач, Монастириську, Городенку та їх околиці, щоб ще раз доторкнутися поглядом до вічних шедеврів великого творця, або хоча б просто піти до Львівського музею Пінзеля, де експонуються скульптури митця, врятовані від варварського знищення в епоху войовничого атеїзму Борисом Возницьким. Але це вже інша історія.
Галина Новосад
