Культура

Сергій Жадан. Далі буде…

Все, як завжди, має виправдання —
Всі дороги — пройдені і зайві,
Всі важкі ранкові прокидання
На порожніх і брудних вокзалах,
Всі метелики надій, що вперто
Б’ються в лампу місяця прадавню,
Навіть ми, що встигли ноги стерти
На шляху до свого виправдання.

(Сергій Жадан. Цитатник. К.1995)

Цей луганський хлопчина з російським прізвищем, яке вкоротив до козацького варіянту, цей харківський студент і дослідник Семенка, цей громадський активіст з розбитою головою, який захищав Харків від принад рускаво міра, — нині виріс у постать знакову для української літератури.

«Чорний романтик» Івана Дзюби закрив етичні застереження Петра Сороки. І вже не має значення, що він пише і як. Має значення хода, свідома мети. І не мають значення люди, які зустрічалися в дорозі. Слово як мета. Мета як слово.

Неукраїнський ментально Схід, який трактується Жаданом як ностальгійно українствуючий. Місто, в якому бродять тіні розстріляного відродження. Замкнутий цикл літературної «динамо-машини» під псевдо Жадан.

Вперше його побачив у Львові наприкінці літа 1993. В рамцях Конгресу МАУ у театрі Заньковецької проходив поетичний вечір «Загін Загону Загоном», де серед «старшокласників» — Андрухович, Мідянка, Забужко, виступали і «дошкільнята» — Жадан, Скиба, Девдюк. Він носився з машинописними копіями своєї збірочки «Рожевий деґенерат», яку тикав у руки випадковим людям. Один з примірників потрапив у мої руки (з рук у руки). А через два роки, 1995-го, у Києві вийшла перша збірка офіційна у двох варіянтах: смолоскипівському – «Цитатник» і гранословівському «Генерал Юда». Тоді на подібні формальності уваги не звертали.

Донецькі урбаністичні кряжі й харківське студентство початку незалежности, ментальна ностальгія і незворотність реального знайшли відображення у настроях ранніх віршів Жадана. Найщиріших і найвідвертіших в його біографії.

Все, що пізніше, — література, яка втратила на щирости і безпосередности, частково на формі і змісті, але набрала ваги суспільно-політичної. Далі буде…

Євген Баран

P.S.
Прірва сприймання Жадана поміж незгаданим Вами Солов’єм та Сорокою доповнилася (гребінем поміж скелями?) тепер для мене конкретикою Ваших живих, безпосередніх сутикань із поетом. І вони – для мене, звісно – куди виразніші од загальних розмірковувань…

Юрко Ананко

Соловей дуже добре знає Жадана, і боронить його. Сорока йшов від написаного, тому об’єктивніший.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *