Все, як завжди, має виправдання —
Всі дороги — пройдені і зайві,
Всі важкі ранкові прокидання
На порожніх і брудних вокзалах,
Всі метелики надій, що вперто
Б’ються в лампу місяця прадавню,
Навіть ми, що встигли ноги стерти
На шляху до свого виправдання.
(Сергій Жадан. Цитатник. К.1995)
Тисячі разів вітаюся: «Добрий день!» Знаєте, як сусіди відповідають? «Здрисьцє». Думаєте, не можуть вимовити, бо «чєлюстьнетака»? Ні! Можуть, але їм прописана зверхність. Якщо росіяни дозволять собі навіть подумати про розмови Українською (!), вони одразу ж утратять свою винятковість, яку їм прописала колоніальна московська адміністрація, і їм доведеться погодитися, що Українці теж люди, а Україна — існує. А це їм боляче визнати, що колонія більш розвинута, ніж метрополія.
Почитаєш сповнену людського тепла статтю у «VOGUE» про нашу першу леді і президента — думаєш: які світлі люди, яка самопожертва і чистота! А потім почитаєш про нового генпрокурора Костіна, соратника Єрмака, заслуженого юриста, але без доброчесності, чиновника, що працевлаштовує усю свою родину на державних, теплих посадах, користується усіма благами держслужби і держбюджету, разом із Єрмаком найвище ставить міжлюдські взаємини і вірність першій людині в Україні, тобто Зеленському, і одразу все у твоїй голові змінюється: хочеться, щоб чиновники, зокрема правники служили не обраним людям, а Закону.
