Поетичний вечір Анатолія Кичинського з Херсона у музеї неєізвєстно какой літєратури – якийся поганяйко…
Праглося б не поезій чути ув авторському виконанні — читати ми і самі уміємо, і доробок Толі Кичинського знаємо — а його розмислів про літературу, оповідок, спілкування з поетами.
Не склалося.
Найліпший виступ — Василя Герасим’юка, який дав напрочуд точне визначення феномену Кичинського: пише правильно, логічно, звично, а виходить магія таїни, яку не треба розгадувати як загадку.
На вечорі Кичинського неприємно вразили четверо: Малкович — масною улесливістю жирного самозакоханого кота, Сидоржевський – своєю літературною тупістю та суєтністю, Стас Бондаренко –– оповіддю про майбутню мандру до Рима та про малярство Марчука і Кичинського, що присутні у його присонних покоях…
Але перевершив усіх ницістю і мерзенністю ґрушник і стукач Олександер Ш., що почав цитувати свій щоденник 70-х років про тоє же, як він, сердешний, воював з цензурою за вірш Кичинського «Тир». Він, бач, і з цензором-письмаком Дмитренком лаявся, і до совісті Нації Ліни листи писав…
Пропоную дати цьому Ш. звання Героя. Посмертно.
Роман Кухарук
