Чергова «зрада» вгніздилася в самому серці нашої ідентичності – Комітеті з присудження державної премії імені Шевченка. Комітет мав оголосити цьогорічних лауреатів саме в день народження Кобзаря, проте відклав цю справу під щонайпатріотичнішим приводом – необхідності представлення серед нагороджених творів військової тематики.
Так, тут можна говорити і про популізм влади, і про те, що Комітет із присудження головної державної мистецької відзнаки очолює людина, далека від мистецтва, і про те, що й у самої нагороди «ростуть ноги» з часів, коли «срока огромные брели в этапы длинные»…
Та мене більше вкурвлює, коли «митці» – ці, здавалося б, найрафінованіші представники громадянського суспільства і виразники народних дум – очікують уваги і нагород саме від держави. І хоча «держава» у нас відрізняється сама від себе кожні п’ять років, та нагороди (почесні звання, надбавку до пенсії чи зарплати, премії та гонорари тощо) кишеню не обтяжують…
Звісно, держава – ще та сволота, яка вміє відбирати і роздавати блага з міркувань лояльності/нелояльності. Але досвід цієї ж війни показав, що громадському секторові немає потреби заглядати державі до рота, аби бути опорою суспільства й мати авторитет, з яким доводиться рахуватися самій же державі.
Тому нічого не заважає якійсь недержавній спільноті (чи й усім наввипередки) започаткувати мистецьку аналогію «Народного Героя України». Звісно, популізму від цього не поменшає, зате він переміститься туди, де йому й місце – ближче до людей.
Володимир Богданович
Жалюгідне видовище
Мене в цьому «свіжому» зашкварі Шевченківського комітету нічого не дивує, крім одного: невже ніхто, жоден (жоден!) з його членів не гримне дверима після цього гвалтування Положення, закону, традицій, самої суті Премії? Але про що я? Туди ж таких і «підбирали». Без честі, гідності, совісті, самоповаги.
Жалюгідне видовище. А номінантам цьогорічним скажу: не треба грати з маніпуляторами і шулєрами в короткі списки. Вас «кинуть». Вже «кинули».
Тарас Федюк
P.S.
Та гримнули б, але ж гроші… Часи складні, заробляти складно. А так би гримнули, навіть на сумнівайся.
Брати Капранови
