Оскільки маю друзів музикантів, то щоразу, як хтось видає нову кльову пісню, десь всередині мене з’являється черв’як марнославства і шепоче: «Давай і ти… Напиши нєтлєнку. Шоб з кожного вікна, шоб на віки…».
Тоді я зву на допомогу холодного, як погляд комсомолки на першому побаченні, скепсіса, який сідає на лобі, молотить мене по ньому ніжками і, саркастично посміхаючись, відповідає: «Та хоч туди не лізь, і так вже скрізь носа повсовував. Дряпаєш ото оповідки — і дряпай, поет-пєсєннік, в с*аці ракушка…».
Марнославство тікає перелякано, підкидаючи задні лапи.
Скепсіс вкладається спать,
а я заспокоюють і йду попрацювать.
Руслан Горовий
