Передивилась південнокорейський серіал «Гра в кальмара» — він невеличкий, усього 9 серій. Нині усі його дивляться і обговорюють. Це — якісне ігрове кіно про людину в суспільстві споживання, перш за все про корейця. Адже населення Південної Кореї посідає 2 місце за рівнем боргів. Усім відомо, що й чимало американців помирають, залишаючи після себе нечувані борги.
А в часи пандемії коронавірусу, коли хвороба вириває людину з життя, ці невиплачені і накопичені борги взагалі призведуть до чергової фінансової кризи, наслідки якої передбачити неможливо. Усі попередні видаватимуться іграшковими. Звичайно, споживання — це новітнє пекло.
Гра у споживання насправді виявилася смертельною. І коронавірус теж значною мірою наслідок споживання. Головне — наміри, як це зазвичай і трапляється, були добрими, але наслідки виявилися жахливими. ВІПи, що спостерігають у серіалі гру, в якій людське життя вартує менше за паперові гроші, ВІПи, що є представниками європеоїдної раси, крім одного чувака, корейського мільярдера, що сам бере участь в грі, натякають на те, що саме вони спокусили людство споживанням.
Християнство у цьому фільмі — просто порожні фрази. Головне запитання: ви ще вірите, що людина добре створіння?
Мушу сказати, що жорстокість може і мусить бути об’єктом мистецтва. Спостерігаючи події на білорусько-польському кордоні, я не можу позбутися однієї аналогії: те, що відбувається, дуже нагадує мені пакт Ріббентропа і Молотова. Це якась чергова анексія Польщі, повзуча і під соусом споживання — прориву емігрантів до споживання.
Права людини перетворилися насправді на головне і єдине право — споживати. У житті все складніше, ніж у кіно, але головну думку творці фільму формулюють правильно: споживання нині — найкращий засіб маніпуляції людьми. Людина не витримала спокуси споживанням. І повернутися у доспоживацьку добу не вийде. Гра ітиме до кінця. І всі ми — її учасники.
Роксана Харчук
