У 1999 році, 29 липня, помер Анатолій Солов’яненко…
«Вічна пам’ять, Маестро. Донецьк, ти пам’ятаєш свого українського генія?! Ми пам’ятаємо!!», — пише на своїй сторінці у Фейсбук Олег Ляшко.
І підсумовує: «Усі ці захарченки, плотницькі — це придорожна пилюка, ганьба і сором українського Донбасу. Справжня Донеччина — це Анатолій Солов’яненко, Юрій Гуляєв, Василь Стус, Патріарх Філарет і тисячі інших славетних українців. Бо Донбас — це Україна, а не малоросія!»
Да.
Воно то так, але…
У мене із Анатолієм Солов’яненком було шапочне знайомство, хоч як кореспондент відділу культури «Вечірнього Києва» я й мав у київській опері постійне персональне місце. Але поінформований про нього був більше, ніж достатньо.
Тут пошлюся лише на одно, думаю, вельми авторитетне свідчення — Дмитра Гнатюка, який на той час був не тільки солістом, а ще й секретарем парткому театру.
Брав я у нього інтерв’ю, уже після «Вечірки», для «News from Ukraine», і зайшла мова про ситуацію в театрі. Дмитро Михайлович несподівано перейшов на персоналії й заговорив про Є. Мирошниченко та А. Солов’яненка.
Те, на що Мирошниченко потратила зароблені під час гастролей по США та Канаді кошти, я, напевно, ніколи не розповім публічно, хоч у приватних розмовах часом і згадую.
А от сказане Гнатюком про Солов’яненка, думаю, розголошувати не соромно. Так от, народний артист СРСР Солов’яненко був, хай не буде це дивним для Олега Ляшка, україноненависником.
Він любив співати російською або — в гіршому разі — італійською. Український репертуар виконував лише з примусу, влаштовуючи скандали ледве чи не через кожну оперну партію чи пісню.
Недружньо налаштований до Гнатюка Сергій Козак, з яким мені доводилося багато спілкуватися, також бачив у Солов’яненкові українофоба.
… А голос у нього справді був хороший. Так що навіть виконані без внутрішньої любові «Сонце низенько, вечір близенько» та й інші українські пісні у виконанні Солов’яненка, звучать чудово.
Пухом йому земля!
Володимир Іваненко
