Культура

Триєдине поле Миколи Гриценка

А під листям — земля.
Справді, що ж іще може бути?
Така тиха земля,
Що аж страшно ходити по ній, —
Голоснюща земля!
Так замішана холодом круто,
І жорстока зима
Все частіше ввижається їй.

А під листям — земля.
Аж до дна,
До останнього стогону.
Як ми звикли до неї
Прикладати всі рани свої!
Раптом вчулось мені…
Мабуть, вчулось —
Між криків і гомону
Прошептав хтось
Останнім голосом:
«Гляньте, люди, — під листям
Немає уже землі…»

(Микола Гриценко. Білий налив. К. 1994)

Це був хороший дебют. Книжечка вийшла в рамцях міжнародного конкурсу «Гранослов» з передмовою Петра Осадчука. Все-таки, на початку 90-х цей літературний конкурс тримав «марку» і відкривав нові імена.

У цій збірочці фактично нема прохідних віршів, а балада «Син» є реквіємом матерям, які втратили своїх синів на війні.

Гриценко органічний як в силабо-тоніці, так і у верлібрі. Український світ, українська людина, українська душа, — у цьому триєдиному полі виростає гартовано-ніжне поетичне слово Миколи Гриценка із Сумщини.

Євген Баран

P.S.
У Миколи чудова проза, особливо ота книжка, же вийшла у «Веселці».

Роман Кухарук

Так, він добрий прозаїк.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.